5 грудня 2016, понеділок

Україна, яку не показує зомбоящик. Враження росіянина

коментувати
Коли я розповідав друзям і знайомим, куди їду, вони дивилися на мене, як на божевільного. Це результат роботи російських медіа

З 30 листопада по 4 грудня 2015 року в рамках проекту «Україна своїми очима» учасники нашої групи, в яку входили громадські діячі, журналісти, бізнесмени, науковці, творчі люди, відвідали Київ, Дніпропетровськ і Одесу.

Мій попередник Денис Греков у колонці «Україна своїми очима: Враження росіянина» розповідав про зростання активності волонтерів, громадських та молодіжних об'єднань в Україні, їх ролі для внутрішньої і зовнішньої політики країни. Тому я тут повторюватися не буду, а розкажу про те, що від нас «сховали» офіційні російські ЗМІ.

Коли мене запросили взяти участь у проекті, і я розповідав моїм колегам чи знайомим про плановану поїздку в Україну, то практично всі, за рідкісним винятком, дивилися на мене, як на людину, яка, м'яко кажучи, не в повній мірі усвідомлює свої дії.

Чесно кажучи, їхня перша реакція мені була цілком зрозуміла. Протягом багатьох років я займаюся науковим вивченням мовних механізмів, які можуть ефективно застосовуватися як свого роду зброя в інформаційних війнах. І з кожним днем розумію, що все більше наших співвітчизників стають жертвами маніпулятивного впливу з боку прокремлівських телеканалів («Перший канал», «Росія-1», «Росія-24», «НТВ»).

Отримавши доступ до фундаментального владного ресурсу – публічного медіа-дискурсу, вони стали додатковим інструментом державної інформаційної політики. І тепер, образно кажучи, в меню серед страв, які «піпл схаває», з'явилася нова страва – Україна. Федеральні російські ЗМІ з завидною завзятістю намагаються переконати нас у тому, що в Україні часто-густо одні «фашисти», «нацисти», «бандерівці», «націоналісти» тощо.

У меню серед страв, які «піпл схаває», з'явилась нова – Україна

Неймовірно, але факт – переважна більшість росіян у це вірять. Вірять, бо маніпулятори, апелюючи до історичної пам'яті нації, спекулюють при цьому сакральними смислами, головним з яких, безумовно, є тема Великої Вітчизняної війни, в якій наша багатостраждальна Батьківщина зазанала величезних втрат. Тому всі вищезгадані ярлики, що клонуються федеральними ЗМІ, по суті, синоніми для жертв маніпуляції.

Одним з перших, хто розвіяв цей міф, став Михайло Ходорковський. 9 березня 2014 року на Майдані він, як це йому притаманно, спокійно, розумно, відкрито і точно сказав: «Російська пропаганда, як завжди, бреше. Тут немає фашистів і нацистів. Точніше, їх не більше, ніж на вулицях Москви чи Пітера. Тут нормальні хлопці: росіяни, українці, кримські татари. Це прекрасні люди, які відстояли свою свободу».

Приїхавши до Києва пізно ввечері, вже затемна і опинившись на Майдані Незалежності, ми стали свідками жалобних заходів пам'яті жертв Голодомору – страшної трагедії, масового голоду, який охопив у 1932-1933 роках всю (тільки вдумайтесь), всю територію Української РСР. Голодомор поставив хрест на українізації 1925-1927 рокиів і призвів до знищення української політичної та інтелектуальної еліти. Люди були приречені на страшну смерть, що заповзала в хати і пожирала цілі сім'ї.

На крижаному вітрі, в холодній темряві міста Києва горять маленькі свічки, тихо грає траурна музика. На мить здалося, що ці свічки – немов душі тих дітлахів, які померли від голоду або яких з'їли їхні ж близькі, котрі збожеволіли від голоду. Маленькі свічки в смертельно крижаній темряві.

У 2006 році Верховна Рада України визнала Голодомор актом геноциду українського народу. Російська сторона досі не зробила навіть якихось несміливих кроків у цьому напрямку. Більш того, немов знущаючись над жертвами цього геноциду, віддані Кремлю до самозабуття політики рвуть глотку, стверджуючи, що Україна сьогодні намагається розігрувати тему Голодомору як козирну карту в політичних баталіях з Росією. Тому російські ЗМІ не висвітлювали цю жалобну церемонію.

По-моєму, це божевілля – відстоювати таку нелюдяну позицію. Розуміти, що ти живеш у країні, де існує таке ставлення до чужої трагедії, нестерпно. Тут мені на думку спадають слова з пісні Ігоря Талькова «Батьківщина моя»:

Я продираюсь по осколкам детских грез

В стране родной,

Где все как будто происходит не всерьез

Со мной, со мной.

І ще, пам'ятних портретів з Борисом Нємцовим у Києві, на жаль, більше, ніж у Москві. Поряд з його портретом можна побачити вже посмертно видану доповідь «Путін. Війна». Борис Нємцов різко засуджував вторгнення російських військ на Схід України і анексію Криму. Він як міг намагався зупинити війну між Росією і Україною.

У Дніпропетровську ми потрапили в унікальний центр – Інститут вивчення Голокосту «Ткума», про який я взагалі вперше почув, незважаючи на те, що бував у багатьох відомих у світі музеях. Це перший національний центр з вивчення історії Голокосту, знаходиться в центрі «Менора», що належить єврейській громаді Дніпропетровська, «Дніпра», як його тут називають. У музеї цього центру серед портретів диктаторів ви можете побачити і президента Росії Володимира Путіна.

В Одесі незабутнє враження справив створений за підтримки губернатора області Міхеїла Саакашвілі Центр обслуговування громадян, який справедливо вважається найбільш яскравим і унікальним прикладом адміністративної реформи в Україні. Протягом лише одного дня близько 1000 громадян як клієнтів центру можуть отримати необхідні документи у зручному форматі.

За весь час візиту нашої групи в цих містах було проведено багато зустрічей з цікавими, унікальними людьми різних професій і різних соціальних верств. Про це можна написати окрему книгу. Не знаю, як інші, але особисто я побачив те, що від нас старанно приховує російський «зомбоящик». Я зробив свої висновки. Той, хто прочитає цей матеріал як документальне свідчення існування іншої України, зробить свої.

У рамках проекту "Україна своїми очима" російський Центр "Образ майбутнього", "Інтерньюз-Україна", а також Kennan Institute Kyiv Office організовують короткі ознайомчі візити російських активістів в Україну.

ПІДПИШІТЬСЯ НА РОЗСИЛКУ ПОГЛЯДIВ   Володимир Барбашов   ТА ЧИТАЙТЕ ТЕКСТИ ОБРАНИХ АВТОРІВ КОЖНОГО ВЕЧОРА О 21:00
     
Володимир Барбашов
Володимир Барбашов

Кандидат філологічних наук, публіцист, учасник міжнародного наукового проекту Медіалінгвістика - XXI сторіччя

Інші погляди автора
Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її курсором та натисніть Ctrl+Enter

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.