6 грудня 2016, вівторок

Як змінити українських вчителів

коментувати
Критично думати зараз про вчителя, як про того, хто відображає сильні сторони та вади суспільства

Навчання учня залежить від багатьох факторів, зокрема темпераменту  дитини, профілю родини, мотивації, характеру, тощо. За даними звіту OECD, навчальний процес учня  пов’язаний із тим досвідом, відмінностями (мова, відносини в родині та її фінансовий стан), які приносить учень у школу. Ці речі дуже важко збалансовувати із законодавчого рівня або «згори». Натомість вчитель – та людина, яка може це спостерігати, скеровувати у  правильне русло чи хоча б допомагати учню усвідомити себе, сильні і слабкі сторони, напрямки можливого руху.

Сьогодні важливість ролі вчителя знівельована. Залишилися або ентузіасти та фанатики, або ж ті, кого “реанімувати” вже неможливо. Така риторика часта і небезпечна, адже одразу “списує” півмільйонну армію вчителів України, які є і будуть основою для усіх змін.  Дуже слушні тут слова з Біблії: “Відкинений камінь стане наріжним”.

Отож,  вчитель явно недооцінений.  Водночас вимог до вчителя та шкіл стає все більше -  і це логічно, адже час вимагає планки максимум від кожного покоління, яке виходить із шкіл. Тепер суспільство очікує, що школи готуватимуть дітей для життя  у мінливому світі, а вчитель поширюватиме толерантність та використання технологій, забезпечить і командну роботу, і високі результати навчання,  встигатиме за тими змінами, які ідуть дуже швидко, і за якими більшість країн не встигає. Вчитель має підготувати учня до життя в самокерованому суспільстві, де кожен може бути носієм змін лише через пост у фейсбуці. Як забезпечити таку підготовку вчителя – питання, яке залишається відкритим. 

Нещодавно Varkey Foundation оприлюднила Global Teachers’ Status Index., який мав на меті оцінити рівень поваги до вчителя у різних країнах. Із 21 однієї країни, які були взяті для дослідження, видно, що результат дуже залежить від самої країни. Кардинально відрізняється Китай, де вчителі по важливості своєї професії сприймаються на рівні із лікарем, а 50% батьків готові заохочувати дітей ставати вчителями.  Крім цього,  у звіті про результати визначено наступні питання, які ставили респондентам:

В середньому рівень поваги до вчителя серед 21 країн становить 7 із 14 можливих балів

- Як сприймається вчительська професія по відношенню до інших професій;

- Який соціальний статус мають вчителі;

- Чи батьки пропонують своїм дітям стати вчителями;

- Чи діти поважають своїх вчителів;

- Яка, на думку людей, має бути достойна оплата вчителя;

- Чи переважає думка, що вчителі мають отримувати оплату відповідно до результатів учнів;

- Наскільки люди довіряють освітній системі;

- Чи вчительські союзи, спілки мають вплив.

В середньому рівень поваги до вчителя серед 21 країн становить 7 із 14 можливих балів. Тобто маємо середній рівень, у 86% країн викладач університету матиме більший статус та рівень поваги, аніж вчитель середньої школи. 81% країн надає більше переваги вчителям середньої школи, ніж початкової. У більшості країн статус вчителя прирівнюється до соціального працівника чи бібліотекаря. Натомість вимоги «зашкалюють»:  59% вважають, що вчителі мають отримувати зарплату відповідно до результатів учнів, надаючи таким запитом ключову роль у процесі навчання учня саме вчителю.

Беручи до уваги ці дані, чи можемо говорити, що наступна революція у навчанні має стосуватися саме вчителя, підвищення ролі та сприйняття, його/її підготовки, відбору, навчання? Зрештою, цілком ймовірно, що вже за кілька років ми можемо побачити школи, які не називатимуться школами, а будуть організаціями взаємодії та співдії, де вчитель лише організовуватиме процес комунікації і співпраці. 

Але повернімося до вчителя сьогодні. Від чого залежить його професіоналізм і як дати поштовх до того, щоб вчитель відповідав на запити суспільства, навіть більше - мав потрібний статус і повагу? Якщо знову звернутися до даних OECD, то  побачимо три важливі компоненти, які впливають на вчительський професіоналізм:

- Автономія (які рішення вчитель може приймати самостійно: щодо матеріалів, які використовувати, практик чи методик);

- Знання (освіта вчителя та подальший професійний розвиток);

- Мережі взаємодії (наявність можливостей для обміну ідеями, менторство, зворотній зв’язок).

За цими компонентами найстійкішу позицію має Польща, де спостерігається певний баланс як автономії, так і знань та наявності мереж взаємодії.  По Україні таких даних немає, але досить просто побачити, що у нас кожен із компонентів потребує великої роботи та інновацій.

Зараз іде формування нової української школи, і всі очікують переходу на компетентнісний підхід, нових стандартів та більшої свободи для вчителя. Тобто автономія має відбутися, принаймні на законодавчому рівні. Але чи готові вчителі до цього, адже ми дуже відстали у нашому професійному розвитку, у нас немає мереж взаємодії вчителя, вони лише формуються, а низькі зарплати стають аргументом проти всього. Нам важко користуватися власною свободою в суспільстві, де ми боремося з корупцією, але не проти звернутись до дядька, який може вирішити певні питання. То чого ми очікуємо від вчителя?

Критично думати зараз про вчителя, як про того, хто відображає сильні сторони та вади суспільства. Натомість лише наступ по усіх фронтах може дати ефект – коли автономію і свободу отримують не лише вчителі, але і ринок освітніх послуг для вчителя, мережі взаємодії вчителів, громадський сектор та громади. Коли міністерство перетвориться на фасилітатора процесу і максимально «відпустить»  процес реформ, задаючи лише  базові рамки і залучаючи представників найрізноманітніших сфер та існуючих освітніх ініціатив.  Рух у цьому напрямку іде, а в суспільстві вже є щонайменше по одному проекту по кожному напрямку - чи то інструменти для вчителя створюють, чи навчання надають, чи мережу формують. Це потрібно лише підтримати і сприяти розвитку.

Перед кожним учасником реформ зараз одне і теж завдання: взяти на себе відповідальність за свою сферу, не надавати собі статусу «месії», але працювати на максимальний результат, залишаючись відкритим до зворотного зв’язку, експериментів та співпраці.  Учасником тут можна вважати і вчителя, і директора, і громадські ініціативи, і, звичайно ж, міністерство.  Тому до роботи. Адже програма “максимум” не лише у вчителя, але й в нас усіх.

 

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.