20 сiчня 2017, п'ятниця

З українського глухого кута в сирійське болото

коментувати
Кремль дійсно домігся короткого тактичного успіху, але ризики воєнної операції в Сирії набагато перевищують можливі досягнення

Російська кампанія в Сирії привернула до себе стільки міжнародної уваги, що минувший у п'ятницю, 2 жовтня, непростий саміт у Парижі, в якому взяли участь французький президент Франсуа Олланд, німецький канцлер Ангела Меркель, український президент Петро Порошенко та президент РФ Володимир Путін, практично не потрапив у заголовки. Результати цих напружених переговорів, які тривали близько п'яти годин, ледве дотягли до і без того низьких очікувань; тим не менш, заявлена готовність чотирьох лідерів продовжити виконання Мінських угод є відносно позитивним кроком у процесі вирішення конфлікту.

Україна показує готовність дотримуватися затишшя в Донбасі, тоді як Росія вважає цей глухий кут дорогим і невигідним: Москві доводиться постачати припаси в Донецьк та Луганськ, відправляти великі угруповання своїх солдатів в так звану «Новоросію», а також підтримувати патріотичне напруження в самій РФ. Намагаючись знайти вихід з цієї безвихідної ситуації, Путін вирішив розпочати невелике, але гучне втручання в сирійську громадянську війну.

Дивно, що підготовка до вторгнення в Сирію в точності співпадає з припиненням боїв в Донбасі. У серпні щодня реєструвалися сотні порушень режиму припинення вогню; але з початку вересня провокації з боку об'єднаних російсько-сепаратистських військ різко припинилися. Угода про відвід важких озброєнь від лінії розмежування також виконується в точності. Тим часом, у перші дні вересня Росія відкрила повітряний і морський «коридори» в Латакію і почала готувати авіабазу до прибуття російських ВПС. В результаті під час свого звернення до Генеральної асамблеї ООН Путін зміг одночасно заявити, що Росія є відповідальною стороною в питанні врегулювання конфлікту в Україні та намагатиметься просунути ініціативу про створення широкої міжнародної коаліції, яка б виступала проти ІДІЛ (і за Асада). Порошенко, який виступав на Генасамблеї на наступний день, засудив Росію за напад на Донбас, а Барак Обама відмовився прийняти режим Башара Асада до складу коаліції. І все ж у Путіна є привід думати, що його геополітичні маневри були успішними.

Радники Путіна вміло грають на його гмарнославстві та зацикленості на революціях

Такий привід йому дала явна розгубленість Заходу щодо пошуку шляхів врегулювання сирійської катастрофи, а також глибоке занепокоєння Європи щодо конфлікту з Росією. Путін із задоволенням підкреслює, що зусилля Заходу по тренуванню та озброєнню сил поміркованої сирійської опозиції призвели до ганебних результатів, а тривалі бомбардування не змогли перешкодити функціонуванню ІДІЛ (хоча незрозуміло, чому раптом російські бомбардування повинні дати кращий результат). Він також вміло використовує будь-які натяки на розбіжності між країнами Заходу щодо ізоляції Росії, просуваючи ідею про неефективність політики санкцій. Очікувалося, що російське вторгнення поглибить розкол на Заході щодо врегулювання сирійської кризи, а неохочі заяви Німеччини і Франції про необхідність участі Москви допоможуть послабити санкційний режим. Тим не менш, схоже, жодне з цих очікувань не виправдається.

Путін дійсно домігся короткого тактичного успіху, в основному за рахунок того, що вкотре вийшов за межі політичної розсудливості, та й здорового глузду, якщо вже на те пішло. Наказ збільшити повітряну підтримку солдатам Асада, яким доводиться нелегко в протистоянні з повстанцями – вкрай ризикована операція, особливо на тлі великої кількості аварій російських літаків цього літа. Витрати на підтримування літаків в стані бойової готовності і доставка палива, боєприпасів та обладнання на погано підготовлену базу поблизу Латакії настільки високі, що Москві залишається розраховувати тільки на успішний наступ сирійських урядових військ, можливо, посилених іранськими солдатами. Москву, можливо, і не турбують жертви серед мирних жителів, але вона абсолютно не готова до можливих терактів на переповненій базі, яку зараз займають її війська. Таким чином, вона ризикує незабаром усвідомити, що влізти в болото громадянської війни набагато простіше, ніж вибратися з цього болота. З прибуттям російських ескадронів сирійська катастрофа вийшла на новий рівень складності, але стверджувати, що у Башара Асада з'явилося достатньо сил для ефективного наступу, як і раніше не можна.

Зрозуміло інше: ключові регіональні гравці, включаючи Туреччину та Саудівську Аравію, з якими Путін активно загравав в останні кілька місяців, виступили рішуче проти російських бомбардувань. Радники, які вселили Путіну ідею маленької, але гучної війни, вміло грають на марнославстві російського лідера і його зацикленості на революціях; але, мабуть, вони не в змозі усвідомити всі тонкощі сирійської війни. Для Путіна витрати і втрати від інтервенції можуть бути другорядним питанням порівняно з можливістю примусити Обаму погодитися на двосторонню зустріч і отримати додаткові очки в цьому спарингу. Він також припускає, що зйомка успішних російських авіаударів у поєднанні з репортажами про розгубленість США дозволить змінити громадську думку, так як досі населення виступало проти вторгнення – 69% проти і лише 14% за станом на 28 вересня.

Спотворена картина світу, в якій геополітичні фантазії не відрізнити від психологічних рис характеру, змушує Путіна йти шляхом прикриття старих помилок все новими й новими. Схоже, він не обізнаний про структурні проблеми падаючої російської економіки і намагається вирішити питання суспільного невдоволення роздуванням «патріотичної мобілізації». Ця вирощена пропагандою псевдо-єдність базується на ідеї протистояння владі США у світі, але не дає рецепту переходу від агресивної пози до зняття санкцій. Дипломатичний перехід з теми України на Сирію може здатися розумно спланованим, але, по суті, Росія так і застрягла в безглуздій окупації Донбасу, а тепер над нею нависла ще й сирійська катастрофа. Путін може уявляти, що він змусив зарозумілий Захід ставитися до нього, як до незамінного партнера, але Обама, Меркель та Олланд всього лише визнали готовність Росії йти на величезні ризики заради ефемерних переваг.

Текст публікується з дозволу автора.

Оригінал

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.