19 серпня 2017, субота

Росія піднімається з колін, або Яким курсом іде Путін

коментувати
Агресивність путінського режиму – це радше частина особливої стратегії виживання системи путінської «вертикалі». Будь-яке cповзання РФ вниз по нафтовій «гірці» призводитиме до нових авантюр

Десять років тому російський президент Володимир Путін виступив у Мюнхені з обурливою промовою, змалювавши у всіх фарбах найбільше невдоволення Росії наявним світовим порядком. І ось сьогодні, через десять років, російська преса переповнена коментарями про «приголомшливий успіх», якого нібито досягла країна, слідуючи курсом, визначеним цією вікопомною промовою.

Незважаючи на те, що в 2007-му в Мюнхенській промові не було сказано нічого нового, учасники конференції загострили особливу увагу на тому, що Путін поскаржився на розширення НАТО і претензії США на світове панування". Такі безапеляційні заяви Путіна були засновані на трьох ключових припущеннях: а) Захід слабкий і роз'єднаний; б) Росія «встає з колін» і «повертає свою колишню міць»; с) усі ці лекції «про цінності» і «недоліки російської демократії» були тільки спробами заперечувати право «відродження Росії» зайняти своє законне місце в багатополярному світі. Всі ці три припущення зараз вимагають серйозного переосмислення. Проте, Путін зараз не просто продовжує наполегливо слідувати курсом, озвучену ним у Мюнхені, але й підвищує ставки; а тепер йде ва-банк, порушуючи всі межі, які його західні (а також китайські) партнери розглядають як прийнятні.

Натяки з Мюнхенської промови-2007 особливо звучать фальшиво сьогодні, оскільки мають безпосереднє відношення до уявного руху Росії шляхом зростання і процвітання. Відбудова країни після важких наслідків кризи у 2008 році досить слабке. Ще у 2013-му в країні запанував застій, незважаючи на відновлення припливу доходів від нафти, що скоротилися з того часу приблизно наполовину. При цьому видатки на нарощування воєнної могутності не зменшувалися, рівень корупції не знижувався, а тому бюджет залишився в глибокому мінусі. У 2016-му доходи країни від експорту впали ще на 16%, в той час як рекомендації уряду про розширення високотехнологічних галузей вже давно не мають жодної практичної користі. Інвестиційні рейтинги російських компаній все ще залишаються в "сміттєвій" категорії, а репутація таких державних корпорацій як Газпром, Роснафта і ВТБ стрімко котиться під укіс. При всьому цьому, Путін продовжує стверджувати, що основи економіки Росії настільки міцні, що її прекрасне майбутнє є "неминучим", але тепер ця риторика здається наскрізь фальшивою і порожньою.

Принцип "розділяй і володарюй" вже давно є улюбленим інструментом політики РФ у ставленні до Заходу

Безумовно, країни Заходу також серйозно постраждали від світової кризи 2008 року. І якщо в США зафіксовано вісім років помірного зростання, Європейський союз ніяк не оговтається від наслідків тієї бурі. Більше того – немає ніякої впевненості в якихось позитивних змін у найближчому майбутньому. Ці розбіжності призвели до появи багатьох політичних криз. До того ж Москва сприймає як свою маленьку перемогу кожну сварку європейських держав і кожне зневажливе заяву у Вашингтоні.

Принцип "розділяй і володарюй" вже давно є улюбленим інструментом політики РФ у ставленні до Заходу, тепер же арсенал інтриг збагачується такими новинками як кібератаки, наприклад, заради спотворення результатів виборів у США, а також проти Норвезької ради національної безпеки або МЗС Італії. Проте всі ці спроби Росії посіяти ворожнечу серед союзників не зменшили прагнення НАТО до захисту своєї Балтійської "периферії", а додатковий тиск у відповідь на заплановані в Росії великомасштабні військові навчання Zapad-2017 тільки підштовхує Естонію, Латвію і Литву шукати більш сильні гарантії у сфері колективної безпеки. А у президента Дональда Трампа ще є час, щоб скорегувати свою позицію перед самітом НАТО в Брюсселі наприкінці травня.

Під час президентської виборчої кампанії в США у 2016 році в Москві відродилися надії на можливість «рівноправної участі» у процесі цинічного геополітичного торгу. Але через три тижні гарячкового президентства Трампа ці надії згасають. Розвідувальні служби США ефективно простежили різні таємні операції російських спецслужб аж до їх замовників, і Білий дім не може проігнорувати або спростувати ці докази.

Двозначна "співпраця" між Росією і США в боротьбі проти ІД може принести політичні дивіденди, але непримиренні розбіжності щодо Ірану, ймовірно, незабаром покладуть край усім планам передбачуваного спільного наступу на терористів ІД. Зараз і в Москві, і у Вашингтоні відчувається гостра нестача пропозицій щодо «перезавантаження» зусиль з контролю над стратегічними озброєннями, про що Путін підкреслив ще тоді, у своїй промові, виголошеній десять років тому. Хоча новий сплеск американських інвестицій у будівництво "ракетного щита" добре вписується в гасло Трампа "Америка передусім!"

Одна з найбільш помітних змін у діалозі Росії із Заходом полягає в тому, що більше ніхто не читає Путіну лекції з розвитку демократії, але це не означає, що він виграв цю суперечку. Те, що Росія глибоко занурилася в безодню корумпованого самодержавства, стало на Заході загальновизнаним фактом. А це означає, що Путін вже не може сприйматися як "рівний" в компанії західних колег.

Десять років тому Путіну ще було вигідно підтримувати видимість демократичних інститутів, саме тому він організував передачу президентської влади Дмитру Медведєву, яка пройшла під гаслом «модернізації». Цей крок так і не привів до розробки якоїсь цілісної програми, але все ж допоміг відновити і оживити відносини Росії із Заходом, зіпсовані в серпні 2008 року під час війни з Грузією. Негативний вплив від триваючої війни з Україною поступово наростає, і навіть ті політики на Заході, які схвалюють заклики про дружбу з Путіним, повною мірою усвідомлюють, що він веде Росію по шляху демодернізації. Ця спадна траєкторія розвитку також проявляється в сильнішому тиску на кожне потенційне джерело політичного інакодумства – від тиску на Європейський університет у Санкт-Петербурзі до судового переслідування опозиційного політика Олексія Навального. І все це сприймається в Європі як новий варіант норми для сучасної Росії.

Було б неправильно вважати, що Путін непохитно зупинив свій вибір на стратегічному курсі, сформульованому в 2007 році в його Мюнхенській промові, або про те, що Захід не прийняв його попередження всерйоз. Насправді, він метушився, поки страх перед "кольоровими революціями" не підштовхнув його до насильницької анексії Криму. Його вибір не був продиктований якимось стратегічним баченням, але був зумовлений дозріванням хижого авторитарного режиму, який продовжує породжувати дедалі зростаючу корупцію, приводити до деградації внутрішніх політичних інститутів, і придушувати всі прояви громадянського суспільства в Росії. Агресивність путінського режиму, безумовно, не є відповіддю на "загрози" НАТО – це радше частина особливої стратегії виживання системи путінської «вертикалі», що зробило його дуже незручним союзником для його колег-диктаторів, таких як, наприклад, президент Білорусі Олександр Лукашенко. Будь-яке сповзання Росії вниз по нафтовій «гірці» призводить до появи нових проблем для її виживання, тому стурбовані сусіди повинні приготуватися до нових авантюр.

Переклад Костянтина Зотова

Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Павла Баєва. Републікування повної версії тексту заборонене

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.