16 грудня 2017, субота

Отруєння Кадировим. Як Чечня змінила Росію

коментувати
Ведучи брудну внутрішню війну, РФ неминуче відвернулася від демократичних реформ і регресувала в поліцейську державу

Минулої п'ятниці (7 жовтня) виповнилося десять років після вбивства журналістки Нової газети і правозахисниці Анни Політковської. І хоча її вбивцю і кілька його спільників було засуджено, натхненник цього злочину досі на волі. За два дні до вбивства Політковська назвала чеченського лідера Рамзана Кадирова «збройним боягузом», який повинен постати перед судом за свої злодіяння; але минулого тижня її заклятий ворог провів грандіозну інавгурацію в Грозному, святкуючи своє переобрання на пост президента Чечні. Офіційна Росія ніяк не вшанувала пам'ять покійної всесвітньо відомої письменниці, прийнявши позицію Путіна, що її вплив на політичне життя в Росії був «мінімальним». Тим не менш, 39% росіян визнають, що пам'ятають Політковську.

Політковська, яка мужньо боролася за права жертв чеченської війни, попереджала, що виконання драконівських умов «миру» не тільки перетворить Чечню в зону злочинів і тиранії, але й трансформує саму Росію, у результаті чого спадщина сталінізму відродиться, прийнявши нові форми. Чечня дійсно перетворилася в збройну диктатуру, де російські закони не застосовуються, а хоробрих правозахисників, таких як Наталя Естемірова, змушують замовкнути кулями. Жорстоке придушення опозиції не принесло жодного реального миру на Північному Кавказі, де запеклі зіткнення низької інтенсивності стали нормою повсякденного життя.

Ведучи брудну внутрішню війну і мобілізуючи громадську думку на її підтримку, Росія відвернулася від демократичних реформ і регресувала в поліцейську державу, в якій хижі клани в різних спеціальних службах воюють за контроль над грошовими потоками, при цьому підкоряючись верховному лідеру. Вбивство харизматичного лідера опозиції Бориса Нємцова 27 лютого 2015 року, за яке засудили «бійців» Кадирова, але не чіпали їхнього господаря, ознаменувало мутацію режиму Путіна в «гібридний сталінізм», що будує свою легітимність усередині країни на мілітаризмі та війнах.

Російське вторгнення в Сирію є прямим проявом цієї мутації. Маскуючи свою геополітичну гру під внесок у міжнародну боротьбу з тероризмом, Москва не бачить необхідності робити що-небудь із гуманітарною катастрофою, яка розгортається  в Сирії; російська громадська думка також залишається до неї байдужою. Міністр оборони Сергій Шойгу похвалився, що сирійська операція надала Росії прекрасну можливість перевірити низку сучасних систем озброєнь і дала додаткову мотивацію російським експортерам зброї, нібито цілями повітряних і ракетних ударів не були школи й лікарні.

Путін вважає, що він вищий за закон, а тому зневажає моральні норми

Держсекретар США Джон Керрі довгий час намагався задовольнити російські вимоги з визнання багатьох повстанських груп терористичними організаціями, а також провести переговори про припинення вогню, тож навіть російський МЗС визнав за доцільне дати високу оцінку його зусиллям. Але Москва вважала його заклопотаність гуманітарними питаннями слабким місцем у політиці Вашингтона, яке можна було використовувати, чинячи тиск на обложене місто Алеппо. Нова хвиля авіаударів завела гру занадто далеко і глибоко розчарований Керрі урешті-решт назвав дії Росії «військовими злочинами».

Зрив американсько-російських переговорів щодо Сирії вписується в загальну картину готовності РФ до ескалації протистояння зі Сполученими Штатами і НАТО. Після скасування угоди із США про утилізацію плутонію Путін озвучив довгий перелік вимог, виконання яких необхідно для нормалізації двосторонніх відносин. Цей список включає в себе виведення військ НАТО з країн Балтії і навіть фінансову компенсацію за російські економічні втрати, викликані санкціями Заходу і власними контрсанкціями РФ. Очевидно, для Москви ключовим завданням було показати, що питання ядерної зброї не будуть виведені за рамки протистояння. Інакше кажучи, відносини Росії із Заходом трансформувалися в стан нової холодної війни; і для режиму Путіна ця ворожість і високі ризики є природним станом справ.

Такий стан передвоєнної готовності, посилений істеричною пропагандою, дає обґрунтування для підвищення тиску на всіх незгодних: наприклад, міжнародна організація з прав людини Меморіал (де працювала Естемірова) наразі носить статус «іноземного агента». Середній клас усе активніше емігрує з країни. Офіційні статистичні дані свідчать про збільшення еміграції до 50 000 у 2015 році, але дані досліджень дозволяють припустити, що реальний відтік у чотири рази більший.

Зіткнувшись із повторюваними нападами з боку «патріотичних» головорізів, різні російські демократичні опозиційні групи змушені проводити свої заходи за кордоном; приклад – нещодавня подія в пам'ять Нємцова в Берліні. Розумні експерти відзначають, що втрати Росії від такого стратегічного балансування на грані війни збільшуються. Але їхні голоси заглушуються тирадами професійних «лідерів думок», які кричать про слабкість нібито боязкого і роздробленого Заходу.

Політковська була права щодо злоякісного впливу чеченської війни на Росію, але помилилася щодо того, що внутрішня сила російського суспільства дозволить йому подолати прагнення ухилитися від важкої роботи з відстоювання прав людини. Вона недооцінила схильність росіян довіряти місію відновлення величі Росії всемогутньому лідеру. Путін дає Кадирову свободу правити Чечнею через насильство не тому, що це допомагає стримати поширення тероризму, а тому, що та сама модель поступово відтворюється по всій Росії.

Насправді, те, як Кадиров посилає свої збройні банди на вирішення бізнес-конфліктів у Москві, дуже нагадує путінські демонстрації могутності в Сирії чи в Балтійському театрі (балістичні ракети «Іскандер» знову були направлені в Калінінград). Путін, як і Кадиров, вважає, що він вищий за закон, а тому зневажає моральні норми, впевнений, що ніхто з міжнародних гравців не зловить його на блефі. Якщо він зіткнеться з рішучою відсіччю, то буде шукати асиметричну відповідь. Таким чином, новій адміністрації США потрібно починати свою роботу, пам'ятаючи, що путінська Росія не може повернутися до «нормальної» поведінки. Її ворожість обґрунтовано глибоко вкоріненою переконаністю у своїй місії, через яку Росію чекає ще один трагічний провал.

Переклад НВ

Новое время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Павла Баєва. Републікування повної версії тексту заборонено

Оригінал

Більше точок зору тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.