28 липня 2017, п'ятниця

Між Донбасом і Сирією. Скільки протримаються війська Путіна

коментувати
Заради виживання режиму російський президент повернувся до «безпечного» шляху воєнних конфронтацій, але ресурси армії виснажуються

Російське вторгнення в Сирію, розпочате у великому поспіху трохи більше місяця тому, стало несподіванкою; можливо, не настільки шокуючою, як стрімка анексія Криму, і все-таки несподіванкою. Але чи доводить здатність Росії дивувати і проектувати свою силу в Сирії, що, як стверджує Гаррет Кемпбелл, спроби Заходу «дискредитувати військову міць Росії» були неправильні?

Насправді, перший місяць операції мало що говорить про потужності російської армії. Але показує, що російське керівництво готове впливати на політику військовими інструментами, значно більш ризикованими, ніж західні політики вважають прийнятним. І це певною мірою – політична перевага РФ. Правда, залишається невідомим, чи готова до таких ризиків та інструментів російська армія. На полі бою в Сирії підживлюється грунт для безлічі катастроф, і, якщо вони стануться, звинуватять у цьому саме російські війська.

Реформи і переозброєння

У ретроспективі здається дивовижним, що на початку цього десятиліття, коли ключовим внутрішньополітичним посланням була модернізація (а зовнішньополітичним – «перезавантаження»), єдиним, що дійсно було модернізовано, виявилися збройні сили. Реформа армії, запущена міністром оборони Анатолієм Сердюковим, почалася лише через кілька місяців після безславної «перемоги» у війні з Грузією 2008 року. Його заміна у листопаді 2012 року на Сергія Шойгу допомогла скорегувати деякі помилки в невідповідній розробці реформ, а також перенесла фокус на бойову підготовку. Покращена боєготовність, особливо спецпризначенців, зробила можливим проведення вражаючої операції по захопленню контролю над Кримом у березні 2014 року. Але багато ключових частин військової машини досі залишаються недореформованими – модернізація їх не торкнулася.

Реформи не бувають безболісними, і найбільше від непродуманих скорочень і реорганізацій постраждали ВПС. Рішення відмовитися від традиційної структури - поділу на повітряні полки й дивізії, а також створити збільшені повітряні бази, призвело до ситуації, коли десятки бойових літаків різних видів і комплектацій об'єднуються однією вельми дивною системою техпідтримки. Реформи також завдали великої шкоди процесу здобуття вищої освіти, так що зараз випускається дуже мало пілотів і інженерів. Результатом цього став організаційний і логістичний кошмар, який призвів до низки падінь цього літа, включно з втратою двох стратегічних бомбардувальників ТУ-95МС. Останньою в цьому сумному списку стала втрата винищувача МіГ-31 над Камчаткою минулої суботи.

Зручною ціллю для відволікання уваги від Сирії може стати Грузія

Масштабне переозброєння повинно було компенсувати організаційний безлад, створений радикальними реформами. ВПС пообіцяли 350 одиниць тактичної авіації і 1000 вертольотів до 2020 року. Але на тлі посилення економічної стагнації ці плани переглядаються на ходу. Замовлення на давно розрекламоване п'яте покоління винищувачів Т-50 було скорочене з 50 до 12 літаків, а дата доставки й зовсім невідома. Від збільшення флоту транспортної авіації довелося відмовитися через розрив партнерських зв'язків з конструкторським бюро «Антонов» в Україні.

Рішучий марш в сирійську пастку

Здійснення обмеженого втручання у громадянську війну в Сирії, яка мутує, не змінює цих оцінок, попри те, що вона дала перебільшений політичний ефект. Гаррет зазначає, що важливо оцінювати російські потужності не крізь призму західного підходу до ведення війни. Важливо пам'ятати, що деякі реалії наздоженуть вас незалежно від того, за якими принципами ви воюєте.

Російське вторгнення в Сирію стало можливим тільки тому, що в гібридній війні у Східній Україні, яка зв'язала основну частину боєздатних російських батальйонів, авіація, по суті, не використовувалася. Москва намагалася застосувати цей вільний ресурс для здійснення демонстрації сили над балтійським регіоном, але зіткнулася з жорсткою реакцією і була змушена зменшити кількість провокацій. Сирія здалася легшим варіантом, і відправка бойових літаків на базу Хмеймім поблизу Латакії пройшла напрочуд гладенько. Але тепер, коли йде другий місяць війни, виникли запитання відносно того, що робити далі.

РФ відправила у Сирію здебільшого літаки СУ-25СМ і вертольоти МІ-24, здатні надавати підтримку з повітря на близьких дистанціях. Але це має сенс тільки в тому випадку, якщо сирійські війська спроможні здійснювати наступальні операції, тоді як кілька спроб перейти в наступ не дали відчутного результату. Підтримка повітряної кампанії на поточному рівні виявилася не надто витратною (російські джерела наводять цифру в $2,5 млн на день у порівнянні з $9 млн, які США щодня витрачають на боротьбу з ІДІЛ), але технічні проблеми наженуть Росію швидше рано, ніж пізно.

Ескалація буде складною, оскільки інших способів проекції сили практично немає. Запуск крилатих ракет з фрегатів Каспійської флотилії в день народження Володимира Путіна був сенсаційним, але викликав велике невдоволення Казахстану і Азербайджану, а тому повторити його не вдасться. Крім того, на ситуацію на полі бою він ніяк не вплинув. Збільшення масштабу інтервенції буде дуже складним з логістичної точки зору. Російським військам довелося орендувати і придбати вісім комерційних транспортників, щоб постачати припаси для 50 вильотів на день (один виліт на літак). Єдиний російський авіаносець Адмірал Кузнєцов перебуває в ремонті (це його природний стан), а про будівництво корабля, еквівалентного Містралям, які Франція відмовилася продавати РФ, російським військам залишається лише мріяти.

Що чекає змучені війська

Російський режим явно розраховував скористатися першими успіхами на полі бою, щоб вести переговори про закінчення громадянської війни з позиції сили. Але поки з успіхами на полі бою не склалося. ІДІЛ та опозиційні групи вже переходять у контрнаступ, а зібрати всі сторони за столом переговорів, як завжди, дуже складно. Якщо переговори зірвуться, російським лідерам буде непросто оголосити про перемогу й піти з Сирії.

Але продовження воєнної авантюри означає напрошуватися на катастрофу, і попри готовність до ризиків, у Путіна немає сил, щоб їх витримати. Продовження падіння економіки змушує його шукати нові перемоги, щоб продовжувати мобілізувати країну навколо патріотичних ідей. І в його прагненні проектувати силу зі слабких позицій можуть допомогти тільки військові методи. Глухий кут у Донбасі був успішно замаскований сирійською авантюрою, але вже в найближчому майбутньому і це болото доведеться прикривати чимось ще. Зручною ціллю може знову стати Грузія, але факт у тому, що вільних військових ресурсів у Росії залишається все менше.

Сенс у тому, що заради виживання режиму Путін повернувся до «безпечного» шляху воєнних конфронтацій. Але російські війська не можуть здобути перемогу, а російська економіка не спроможна підтримувати конфлікт.

Переклад НВ

Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Павла Баєва. Републікування повної версії тексту заборонене.

Оригінал на Brookings Institution

Більше думок тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.