22 вересня 2017, п'ятниця

Інтриги Москви на Близькому Сході

коментувати
Інтервенція в Сирію залишається ключовим інструментом для зовнішньої політики Росії

У Вашингтоні розвивається ціла низка скандалів, пов'язаних з Росією. Але Москві здається, ніби скоро все вгамується, а значить, саме час продумувати нові дипломатичні кроки та готувати козирі.

І, мабуть, головна проблема на міжнародній арені зараз – ядерне хуліганство Північної Кореї. Але російським дипломатам особливо нічого сказати з цього приводу, окрім як займатися несерйозними протестами проти ракетних випробувань Пхеньяна, і проти розгортання США системи THAAD у Південній Кореї.

Найпростіший і традиційний варіант контролю над озброєннями блокується відмовою США терпіти регулярні порушення Москвою договору про ліквідацію ракет середньої і меншої дальності (INF), що викликає розчарування російського МЗС.

Близький Схід – єдина область, де Кремль міг би запропонувати співпрацю, оскільки перемога над Ісламською державою і боротьба з міжнародними терористичними мережами – пріоритетна мета для Вашингтона. Тому останні пару тижнів РФ мобілізувала всі дипломатичні і військові активи, щоб спробувати підвищити свій авторитет у цьому регіоні.

Інтервенція в Сирію залишається ключовим інструментом для російської політики. Крім авіаційних ударів тепер можна говорити і про наземний контингент: від чеченського воєнізованого батальйону до підрозділу з розмінування.

Великий план Росії полягає в тому, щоб стати посередником у конфлікті між Іраном і Саудівською Аравією

8 березня 2017 року російський начальник Генштабу генерал армії Валерій Герасимов проводив переговори про тісніше військове співробітництво зі США. Герасимов розмовляв з головою Об'єднаного комітету начальників штабів США генералом Джозефом Данфордом в Антальї, на зустрічі, організованій турецьким генералом Хулусі Акаром.

Окрім того, Москва забезпечила передачу кількох міст, утримуваних курдськими силами під контролем сирійської армії. Це прекрасно відповідає головній меті США – витіснити Ісламську державу з Ракки, але ось Туреччині такий розвиток подій не дуже підходить. Президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган вирушив до Москви з візитом, який був описаний російською стороною як «довгоочікуваний» і відзначався зняттям заборони на імпорт брокколі і цибулі з Туреччини. Ердоган, однак, хотів більшого - передусім, запевнень у тому, що Росія поставиться до курдських загонів самооборони (YPG) як до «терористичної організації». Але Путін не готовий зайти так далеко.

Ще одним важливим відвідувачем Москви минулого тижня став прем'єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаніягу. Його послання в першу чергу стосувалося неприйнятності ризику військової присутності Ірану в Сирії. Путін прагне розвивати дружні відносини з Нетаніягу, особливо враховуючи його особисті відносини з Трампом, але при цьому президент РФ не може компрометувати своє непросте партнерство з Іраном.

У битві за Алеппо іранські сили, а також «Хезболла» прийняли на себе основний удар у важких боях, крім того, вони забезпечують безпеку для російських баз у Сирії, які повинні бути згодом розширені. Незважаючи на певні складнощі з виконанням операцій і угод із зброєю, візит президента Ірану Хасана Рухані до Москви стоїть на порядку денному.

Великий план Росії полягає в тому, щоб стати посередником у конфлікті між Іраном і Саудівською Аравією, хоча жоден з противників не вірить у мотиви Кремля і не допускає можливості примирення. Також мало шансів у Москви використовувати свої старі зв'язки в Ємені, щоб вести переговори про деескалацію конфлікту.

Натомість Росія спробувала продемонструвати свою здатність до миротворчості в більш віддаленому регіоні, вступаючи в переговори з конкуруючими угрупованнями в Лівії; Прем'єр-міністр Файєз аль-Саррадж був ще одним нещодавнім гостем у Москві. Головні сподівання покладалися на маршала Халіфа Хафтара в Бенгазі, але Росія не змогла надати йому відчутної підтримки, коли його війська зазнали нападу з боку збройних угруповань, пов'язаних з «Аль-Каїдою».

Проблема російської дипломатії – у відсутності значних матеріальних ресурсів. Навіть у Сирії РФ не може зробити значний внесок у пост-конфліктне відновлення в районах, що перебувають під контролем сил президента Башара Асада. Але готовність говорити практично з кожною стороною конфлікту поки допомагає російським посередникам.

Інша проблема полягає в тому, що жодне дипломатичне маневрування не може забезпечити навіть невеликий крок у бік фундаментальних інтересів Росії – підвищення глобальної ціни на нафту. Протягом багатьох місяців російські чиновники вели делікатні переговори з Організацією країн-експортерів нафти (ОПЕК) про скорочення видобутку нафти, але як з'ясувалося, лише для того, щоб зрештою спостерігати за падінням цін.

Картелеподібні угоди зазнають невдачі на насиченому світовому ринку, для якого уповільнення економіки Китаю є основним довгостроковим фактором, а зростання можливостей США щодо освоєння нових резервів чинить серйозний короткотерміновий вплив.

Орієнтуючись на Близький Схід, Москва намагається як збільшити свої політичні активи для потенційного співробітництва зі Сполученими Штатами, так і використовувати слабкість американського керівництва в регіоні. Сирійська інтервенція дуже чітко продемонструвала її межі та можливості силового проектування. Тим часом нещодавні наступи сил Асада не можуть забезпечити довговічність цього жорстокого режиму, повністю залежного від військової підтримки з боку Росії та Ірану. Росія докладає всіх зусиль для відновлення партнерства з Туреччиною. Але навіть якщо Путін і Ердоган можуть забути про свої недавні сварки, курдське питання залишається каменем спотикання. Росія також докладає всіх зусиль для поліпшення своїх зв'язків з Ізраїлем, але «братство» щодо зброї з Іраном у цій справі не допомагає.

Ці численні і дублюючі одна одну плутанини в опортуністичній зовнішній політиці Росії роблять її сумнівним партнером для кожного великого гравця в регіоні, включно з Іраном, і зменшують її цінність як потенційного конкурента для співпраці для США.

Вашингтон і Москва, можливо, розуміють важливість забезпечити визнання Росією того, що американські спецслужби будуть розширювати свої операції в Сирії та запобігати помилковим російським ударам по «слідах» союзників США. Однак, важливо пам'ятати, що Росія на Близькому Сході – це насамперед порушник спокою, а не миротворець.

Переклад НВ

Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Павла Баєва. Републікування повної версії тексту заборонене.

Оригінал

Більше поглядів тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.