4 грудня 2016, неділя

Чому принишкла Росія

коментувати
Три причини, які спонукають Кремль утримуватися від реакції на зміцнення східних рубежів НАТО

З наближенням липневого саміту НАТО у Варшаві, розмови в низці західних штабів про необхідність стримування російської агресії стають все наполегливіше. Причини для занепокоєння про наміри та можливості Росії є, як було зазначено на нещодавній конференції Леннарта Мері в Таллінні. Але в останні кілька місяців Москва, по суті, поводилася досить розсудливо. Така стриманість невластива Росії і часто супроводжується типовою для неї агресивною риторикою, але все-таки варте уваги і детального аналізу.

У чому проявляється стриманість?

Не можна заперечувати схильність Росії до використання військової сили. Проте, навесні 2016 року ця тенденція практично не проявлялася. Переломним моментом стало, мабуть, досягнення домовленості про припинення вогню в Сирії, потім послідував наказ Путіна вдвічі скоротити угруповання російських ВПС на авіабазі в Латакії. Відтоді Росія всіляко демонструвала зростання прагнення до співпраці з США і навіть пропонувала спільні авіаудари; цю пропозицію було відхилено, і російські авіаудари по Фронту ан-Нусра припинилися. Пізніше з'явилися побоювання через атаки сил Башара Асада на Алеппо, але Москва воліла їм наступи в піар-сфері, зокрема, концерт класичної музики у звільненій Пальмірі.

Більш важливою ознакою стриманості можна назвати реакцію Росії на нещодавні дії США і НАТО на європейському театрі. Лютневі військові навчання наполовину менш масштабні, ніж минулорічні; в основному брали участь війська, розквартировані в Південному військовому окрузі. З того часу не було жодної серйозної реакції, хоча природно було б очікувати, що навчання НАТО в Балтії, які тривають, спровокують Росію на навчання, які будуть мінімум уп'ятеро більші, як це вже траплялося в 2014 і 2015 роках. Москва продемонструвала своє роздратування, зрежисувавши імітацію атак на американський авіаносець Дональд Кук в Балтійському морі в середині квітня і кілька агресивних повітряних перехоплень. Але після протестів Вашингтона Москва припинила ці провокації.

Особливо розлютили Росію навчання США і Великобританії, що пройшли в Грузії в середині травня, але вона знову утрималася від аналогічної відповіді. Коли почалися сутички в Нагірному Карабасі, Москва взяла участь у човниковій дипломатії, але минулося без погроз.

На початку року Росія оголосила про збільшення трьох армійських бригад до дивізій. Нині вона подає цю реорганізацію як відповідь на план НАТО про відправку чотирьох ротаційних батальйонів у Польщу та країни Балтії. Хоча невідомо, як просувається ця реорганізація, ми знаємо, що РФ на невизначений термін відкладає план з посилення авіадесанту – найбільш боєздатного елемента російської армії.

Москва буде уважно стежити за самітом НАТО в пошуку навіть найменших слідів розколу між союзниками

Особливо дивує, що Росія не дала реальної відповіді на відкриття американської бази ППО в Румунії в середині травня, назване Путіним «прямою загрозою» безпеці РФ. Приготування до відправлення тактичних ракетних комплексів Іскандер у Крим спостерігалися на початку 2015 року, а план з розміщення ескадри далеких стратегічних бомбардувальників Ту-22м3 був озвучений кількома місяцями пізніше, але жоден з них досі не реалізований. Слова Путіна можна прирівняти до обіцянки ввести «контрзаходи» у відповідь на відправку зенітних керованих ракет SM-3 в Румунію (які, за його словами, можна легко перетворити на зброю для нападу, просто «замінивши програмне забезпечення»), але він не скористався можливістю відповісти негайно.

І, нарешті, щоб список був повним, необхідно згадати обережне ставлення РФ до України. Порушення режиму припинення вогню в зоні бойових дій в Донбасі тривають щодня, але, здається, Путін більше зацікавлений у спілкуванні з західними опонентами, ніж у підготовці нового наступу. Довгоочікуване, але все ж раптове звільнення українського політика і колишньої льотчиці Надії Савченко вписується в цей шаблон поведінки.

Звідки взявся цей новий підхід?

Причин для стриманості у Росії (незважаючи на явне бажання відповісти на «ворожі» дії) як мінімум три.

Перша – це комбінація декількох зовнішньополітичних інтриг. Москва прагне зруйнувати санкційний режим Заходу і хапається за будь-яку можливість розколоти єдність європейців у цьому питанні. Путін обговорював його в Греції минулого тижня, і прем'єр-міністр країни Алексіс Ціпрас підіграв йому, назвавши санкції «непродуктивними». В Європі проти санкцій працюють різноманітні лобістські групи та інші гравці, і Путін очікує, що продемонструвавши «м'якість», він допоможе їхній справі.

Росія не робила офіційних заяв щодо референдуму у Великобританії, але Путін сподівається, що Brexit стане серйозним ударом по єдності ЄС і його здатності ухвалювати рішення. Знову ж, чергові демонстрації сили з боку РФ можуть бути використані як аргумент на користь єдності Європи, тому є сенс поки утриматися від відправлення, наприклад, стратегічних бомбардувальників до кордонів повітряного простору Великобританії.

Кремль буде уважно стежити за самітом НАТО в пошуку навіть найменших слідів розколу в Альянсі. Москва сподівається, що без свіжих доказів того, що військова загроза з боку Росії існує, заклики до колективного стримування здадуться непереконливими. Вона також намагається перешкодити спробам об'єднати посилену військову підготовку з розширенням діалогу. Міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров, зокрема, відповів різкою відмовою на запрошення провести зустріч Ради Росія-НАТО перед Варшавським самітом.

Друга причина поміркованості Росії може бути дуже простою: економіка. Раніше цього року експерти стверджували, що Путіну доведеться зробити складний вибір, і його рішення скоротити видатки на оборону на 5% стало лише спробою відстрочити вибір. Але глибину економічного спаду заперечувати не можна, і Путін звернувся до економістів у пошуку потенційних джерел зростання. Олексій Кудрін, його давній союзник, наполягає на тверезому підході: уникнути подальших скорочень бюджету не вдасться. Оборонно-індустріальні лобі люто захищають свої наполовину вбудовані програми переозброєння, але вони лише відтягують неминуче.

Економічні проблеми Росії посилюють розбіжності в Кремлі і провокують запеклі конфлікти між путінськими силовиками – і саме вони можуть бути третьою причиною стриманості. І дійсно, як тільки Росія отримує військову перемогу, міністр оборони Сергій Шойгу виходить на світло і набирає політичні очки. Він другий за популярністю політик в Росії, і Путін може відчувати заздрість щодо Шойгу, який не належить до кола його вірних ад'ютантів і не є вихідцем із спецслужб. І, хоча багато кремлівських придворних охоче б'ють у барабани патріотизму проти ворожого Заходу, більшість з них нічого не виграють, перейшовши від слів до діла.

Переклад НВ

Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Павла Баєва. Републікування повної версії тексту заборонене.

Оригінал

Більше точок зору тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.