8 грудня 2016, четвер

Чим закінчиться повномасштабне вторгнення Росії в Сирію

коментувати
Чим закінчиться повномасштабне вторгнення Росії в Сирію
Максимум, на що здатний Путін – це атака позицій супротивників Асада з повітря

У промові Путіна на Генасамблеї ніяких сюрпризів не прозвучало. Основні положення його ініціативи щодо припинення руйнівної війни в Сирії вже були неодноразово перевірені на різних міжнародних майданчиках і пояснені ряду регіональних лідерів, включаючи турецького президента Реджепа Тайіпа Ердогана і президента Єгипту Абделя Фаттаха ас-Сісі, під час двосторонніх зустрічей. Путіну не вдалося знайти охочих прийняти його основну пропозицію: навести лад у Сирії, об'єднаними зусиллями знищивши Ісламську Державу (ІДІЛ) і всіх, хто протистоїть "легітимному" уряду Башара Асада, але це, схоже, не надто засмутило Путіна. Ця розрекламована мертвонароджена ідея була просто засобом, використаним для досягнення геополітичної мети: заявити, що революції проти диктаторських режимів призводять лише до насильства і хаосу, і засудити західні стратегії "зміни режимів".

Путін прагнув зустрітися з президентом США, і той неохоче погодився, очевидно, вирішивши, що відхиляти такі наполегливі прохання було б неввічливо. Американський президент наполягав, що буде говорити про Україну, Путін хотів обговорювати Сирію. Звичайно, центральною темою для Кремля була саме Україна, але РФ намагалася уникнути розмови про неї, максимально використавши слабку позицію США в Сирії. Захід справді не знає, як впоратися з сирійською катастрофою – ЄС шукає способи поселити біженців, які все прибувають, а США все ніяк не вдається створити повноцінну армію з сирійських поміркованих опозиціонерів. Ця затримка дає Путіну шанс домогтися великого політичного ефекту, скомбінувавши точкові військові зусилля і масштабну пропаганду.

Для досягнення такого ефекту, офіційні спростування наявності військ в Сирії перемежовуються із заявами про те, що обмежені угруповання російських військ в змозі змінити баланс сил у ключових точках. Розміри цих угруповань – предмет активних спекуляцій, але ясно, що боєздатні батальйони російської армії все ще залишаються загрузлими в Донбасі, тому Росія може відправити хіба що кілька ескадронів на повітряну базу біля Латакії. Було б наївно сподіватися, що повітряні сили Росії в Сирії покажуть кращий результат, ніж під час тренувальних польотів у самій РФ – цього літа було зафіксовано шокуючу кількість катастроф і аварій. Результат можуть принести удари не по ІДІЛ, а по іншим опозиційним ісламістським угрупованням, зокрема, афілійованої з Аль-Каїдою групою Фронт ан-Нусра, яка здійснювала наступ на Латакію.

Відправленням військ в Латакію Путін намагається показати, що Росія здатна бути непередбачуваною

Головною проблемою російських експериментів з повітряними силами є те, що їх поле діяльності обмежується відносно безпечним середземноморським узбережжям і не досягає Дамаска, який стане полем бою за виживання режиму Асада.

Турецький президент Ердоган чітко сказав Путіну, що збереження Асада при владі неприпустиме, а прем'єр Ізраїлю Біньямін Нетаніяху дав зрозуміти, що будь-яке сучасне озброєння, яке може потрапити в руки Хезболли, буде знищено. Навіть Іран, який раніше рішуче підтримував Асада і направляв сили Хезболли в битві за Дамаск, демонструє готовність умити руки і залишитися осторонь від режиму, що хитається. Путін явно це розуміє; він також усвідомлює, що вторгнення в Сирію не порадує більшість росіян, так і військові – контрактники можуть швидко відмовитися.

Вікно можливостей для здійснення безпечного (і здебільшого віртуального) військового втручання закривається. Але Путін розрахував своє втручання так, що склалося враження, що його ініціатива створення антиІДІЛівської коаліції має широку підтримку. Путіну було необхідно створити таке враження, і в першу чергу – внаслідок його візиту до Пекіна у вересні, коли військовий парад нагадав йому про необхідність показати себе Китаю сильним гравцем і важливим стратегічним партнером. Пекін дуже чутливо ставиться до заворушень на Близькому Сході, і також рішуче налаштований проти повалення диктаторських режимів, тому Москва може показати себе борцем з революціями і хаосом в регіоні. Ось тільки керівництво Китаю прекрасно інформоване про реальні можливості Москви і навряд чи дозволять себе ошукати стрімким, але обмеженим нарощуванням сил в Латакії. Президент Сі Цзіньпінь навіть не згадав Сирію у своєму зверненні до Генеральної асамблеї ООН.

Путін, схоже, розуміє, що його план збереження і зміцнення режиму Асада не вдасться, але продовжує тиснути набагато сильніше, ніж треба було б, щоб показати нерішучість США і ЄС в сирійському питанні. З кожним днем відправляючи все більше солдатів і техніки в Сирію, Путін, мабуть, намагається показати, що Росія може бути непередбачуваною. Це повинно змусити інших гравців – від Саудівської Аравії до США – піти з ним на переговори. Для Москви ставки в сирійському конфлікті нижчі, що і дозволяє їй гратися з вогнем і демонструвати готовність йти на більші ризики, аніж готовий собі дозволити обережний Захід.

Реальні турботи Кремля пов'язані з Україною, і сирійська escapade – лише засіб відволікання уваги від безвиході на сході Європи. Поряд з нагадуванням, що за бажання батальйони РФ можуть відновити активний конфлікт. Крим і Донбас лягли на Росію настільки важким тягарем, що вона здатна хіба що на швидке вторгнення в Латакію і настільки ж швидкий вихід звідти.

Текст публікується з дозволу автора.

Оригінал

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.