9 грудня 2016, п'ятниця

Кінець вистави. Надія Савченко і фейкова Росія

коментувати
Кінець вистави. Надія Савченко і фейкова Росія
РФ продовжить придумувати собі нових ворогів, нові війни, нові судилища і воювати, воювати, воювати зі всім світом. Поки не розвалиться

Як журналіст, я завжди виступаю за точність формулювань. Точне визначення назв речей веде до точного розуміння процесів, що відбуваються. З цієї точки зору ніякого «суду» над Надією Савченко, звісно ж, не було.

Савченко — не обвинувачена.

Обвинувачений — це не просто слово. Це — правовий статус. Юридичний термін.

Для того, щоб людина могла стати обвинуваченою, необхідні деякі умови. Як максимум — наявність сукупності суспільних інститутів з керування даною територією, які регульовані суспільним договором і підкоряються закону та Конституції. Тобто того, що ми називаємо «правовою державою». Як мінімум — наявність хоча б реальної, а не примарної кримінальної справи. Тому що суд - поняття не психіатричне, а правове.

Яке відношення до права має якесь дійство, на якому якісь люди, котрі узурпували владу, кажуть офіцерові армії сусідньої країни, котрий боровся проти озброєних загонів загарбників, які захопили в його країні міста, що він убив громадян іншої, сусідньої країни, які потрапили в його країну незрозуміло як, а за це ми його викрали, незаконно вивезли і висуваємо тепер звинувачення — я геть не розумію.

Найближчою, хоча і неповною, аналогією, був би суд над офіцером Червоної армії в гестапо за участь у партизанському загоні. Неповною, тому що навіть у цьому випадку він був би військовополоненим.

Савченко ж навіть не військовополонена. Офіційно ця держава боїться навіть назвати речі своїми іменами. Боїться назвати війну, яку вона підготувала, розв'язала, і веде — війною.

Так що Савченко — викрадена. Заручниця.

Ст. 126 КК РФ, частина друга пункти а, в, г, і частина третя пункт а. До п'ятнадцяти років, особливо тяжка.

Загалом, з юридичної точки зору ми маємо абсолютно казуїстичну картину: злочинці — причому ті, які вчинили тяжкі злочини — судять офіцера, за те, що вона відстоювала право і законність своєї країни, намагаючись при цьому вдавати з себе якраз ту саму законність, за відстоювання якої вони вкрали і катують офіцера.

Безглуздя, фейковость цієї справи виражається в усьому. В будь-якій дрібниці, в будь-якому факті, в будь-якому слові. Це існування в якомусь своєму, абсолютно паралельному світі з снайперками-бандерівками, котрі коригують вогонь навмисно по журналістах, і котрі перетинають потім кордон країни, з якою вони воюють, після того, як їх добровільно відпускають з полону — мабуть, тому що вони - снайперки-бандерівки, які коригують вогонь по мирних журналістах...

Савченко навіть не військовополонена. Вона — викрадена. Заручниця

Картина того, що сталося, більш-менш зрозуміла. Група бійців «Айдару» висунулася на кількох «коробочках» в бік Металіста. Висунулась, як на параді — малими силами, по центру дороги, без розвідки. Природно, потрапила в засідку. Українська сторона тоді воювати не вміла. Відправка особового складу в засідку взагалі була тоді тактикою ведення бойових дій: Карлівка, Іловайськ, Шахтарськ, Волноваха. Природно, перша група була розбита. Природно, друга група, що висунулася їм на підмогу,  також була розбита. Надія Савченко, котра не розібралася в ситуації, і прибула на легковому автомобілі, приїхала в полон з двома своїми товаришами по службі практично сама. У всякому разі, приблизно така картина вимальовується з тієї інформації, яка на даний момент є у відкритому доступі.

Після чого двоє співробітників ВГТРК, наскільки можна припустити, чуючи канонаду бою, виїхали на блок-пост «познімати війну», потрапили під обстріл і загинули. Власне, все.

Як з цього абсолютно рядового бою, з полону абсолютно рядового бійця добровольчого батальйону, примудрилися розкрутити такий світовий скандал, що вже і Барак Обама, і ЄС, і Держдеп ставлять Росії відкриті ультиматуми щодо негайного звільнення Надії Савченко і готуються формувати новий санкційний список?

Ні, я розумію, зловили б Кривавого Пастора. Або Дмитра Яроша з візиткою в кишені. Ну або, у крайньому разі, Тягнибока. Тоді так, гра, може, і була б варта свічок.

Але рядовий боєць партизанського загону, основне озброєння якого становить дідівська берданка, а засіб пересування — давня «Нива»...

Тут треба розуміти, що таке Росія. Що з себе являє психологія та її світогляд "русского мира".

Сучасна Росія існує в якомусь своєму, паралельному вимірі.

Ну, по-перше, звісно ж, бандерівці. Майдан. Почуйте Донбас. Мене ніхто не скидав, я легітимний. Хунта. Захоплення влади. Розп'яття російськомовного хлопчика. Путін, введи війська. Крим наш. Далі хоч каміння з неба. Працює на всю котушку пропаганда. Зомбоящик. Виявився напрочуд ефективним засобом з прочищення мізків населенню. Втім, і лягло на добрий грунт.

Буржуазно-демократична революція, Революція Гідності, в державі з такою рабсько-гопницькою ментальністю — вже сама по собі злочин. Всяка влада від Бога. Царя скидати не можна. А якщо ти скидаєш царя, значить, у тебе немає духовних сил. Значить, ти прийшов на нашу землю вбивати росіян. "Чо, падла, Родину не любишь?

Третього шляху в цій простій психології не існує.

Нелюди — усі, хто не відноситься до твого прайду.

Далі, звичайно ж, «Айдар». Не думаю, що до того моменту хто-небудь розумів, у чому взагалі відмінність між «Айдаром», «Правим сектором», ЗСУ, Нацгвардією і «Донбасом», але — фашисти. Це зрозуміло. Те, що чотири п'ятих особового складу української армії тоді розмовляли російською, те, що російська взагалі була тоді робочою мовою української армії, неважливо. Те, що в ДНР і ЛНР стягнулися всі найвідвертіші фашисти зі всієї Росії теж. Фашисти, фашисти, фашисти. А у нас — діди воювали.

Ну і, звичайно ж, «баба-снайперша». О, це перекриває все.

Російський світ — носій середньовічної патріархальної гендерної психології. Жінка-військовослужбовець — вже сама по собі достатня для підвалу обставина. А якщо жінка ще й на передовій, то вона обов'язково снайпер. Обов'язково. Інакше бути просто не може.

У сприйнятті російського солдата, будь-яка зустрінута ним на війні жінка, крім своїх, звичайно ж, ці святі, — снайпер. Незалежно ні від чого. Якщо тебе затримали — все, снайпер. Без варіантів. Навіть якщо просто на базар за картоплею йшла. Сам факт затримання вже є доказом. А ще в сумці — червоне плаття, помада і люстерко. Навіщо жінці плаття, помада і дзеркальце? Ну, зрозуміло — сукня, щоб у цивільне переодягнутися, помада, щоб у схованці перед цим вночі нафарбуватися. А дзеркальце — подавати сигнали. Навіщо ж іще? І нічим цей набір доказів з голови не виб'єш.

Ці «докази» викликають до затриманої дику ненависть. Все, давай її в мішок і до комбата. А вже там особісти знають, як розв'язати язик.

Причому я зовсім не розумію, що їм ці снайпери далися. Чому саме снайпери? Чому не навідники-радіотелефоністи, наприклад? Навіть якби Савченко і була снайпером — і що? У чому принципова відмінність снайпера від оператора СПГ?

Всі ці байки про білі колготки і корегувальниць за двадцять років мого дотику з війною вже до такої міри обридли, що особисто я їх чути вже більше не можу. Але в Росії час не рухається вперед. І нічого ніколи не змінюється. Все те ж саме. Всі ті ж самі міфи. Жінки-снайпери за кожним роком. Дивовижно живуча легенда.

В принципі, ці люди вважають, що вони зробили найбільший акт гуманізму, не розірвавши Савченко там же, в лісосмузі, двома бетеерами.

Зрештою, вина бандерівки-снайперки доведена апріорі. Це нелюдь. Це не людина. Вона в наших стріляла! Питання — а в кого вона на війні мала стріляти — ігнорується. Ну або в кращому разі звучить відповідь: поясніть це матері загиблої в Слов'янську (Горлівці, Макіївці, Дебальцевому) дівчинки (хлопчика, бабусі, дідуся). Питання, хто притягнув у Слов'янськ, Дебальцеве, Макіївку, війну — ігнорується також.

Зрештою снайперка-бандерівка як показовий трофей доставляється Плотницькому, той, бажаючи показати свою потрібність, і потрібність економічних у нього вливань і постачання йому військової техніки, передає інформацію далі, там, бажаючи показати потрібність своєї боротьби з українським фашизмом, заводять справу, пропагандисти, бажаючи показати свою потрібність у висвітленні боротьби з фашизмом, знов верзуть нісенітницю про розіп'ятих хлопчиків, владу, яка бажає влаштувати свій персональний маленький Нюрнберг, все це влаштовує — і віз закрутився-поїхав.

Ви запитаєте: а до чого, власне кажучи, тут взагалі працівники ВГТРК? Ну... Духовності вам не вистачає. Не розумієте ви.

Снайперки-бандерівки, в принципі, було б достатньо для телебачення (їм би на цьому і зупинитися і після першого інтерв'ю по-тихому обміняти Савченко на своїх, дивись, і не сіли б маком), але для суду, хай навіть такого, як російський, все-таки треба хоч щось, що хоч опосередковано стикається з юриспруденцією. Все ж за червоне плаття і дзеркальце у в'язницю не посадиш. Потрібно щось більш вагоме.

Зрештою вони хапають найбільш невідповідну жінку по всій Україні, викрадають її, вивозять у Росію, тут вигадують якусь абсолютно маячну легенду про те, як Надія сама нелегально перетнула кордон, збоку пришивають сюди загибель двох працівників ВГТРК на блок-посту через годину після її затримання — щоб хоч за щось судити — і виносять всю цю справу в суд, щиро вважаючи, що комар носа не підточить і це буде такий показовий процес, після якого і всі внутрішні проблеми будуть розв'язані здійнятим до небес рейтингом царя, який рятує нас від бандерівок, і зовнішні будуть зняті за нашої очевидної правоти.

Для телевізора, повторюся, це ще могло б прокотити. П'ятнадцять років зомбування не минули марно. Населення готове тепер їсти всяку маячню про будь-якого розп'ятого хлопчика, не ставлячи собі ніяких, навіть елементарних запитань. Критичне сприйняття інформації втрачено геть.

Але для суду, де існують справжні, не фейкові, адвокати — вже ні.

Хто ж із них міг припустити, що Ілля Новіков буде так рити носом землю, доводячи за допомогою експертів-метеорологів, що, зважаючи на розташування тіней, час на момент взяття в полон не відповідає часу інкримінованого злочину?

Куховарки!

Як наслідок будь-хто, хоч поверхнево ознайомився зі справою, хапається за голову.

Вона снайпер. І корегувальник. Блін... І що? Штатні військові посади.

Вона кордон незаконно перетнула? Угу. Ці казки Развожжаєву розкажіть.

Вона звинувачується за статтею 105 — вбивство двох і більше осіб у зв'язку із здійсненням службової діяльності, загальнонебезпечним способом, з мотивів політичної ненависті, вчинене групою осіб.

Хлоп'ята, ви про що? Таке діяння, як вбивство, передбачає умисел. А вбивство з мотивів політичної ненависті в принципі не може бути без умислу. Це означає, що Савченко хотіла вбити саме російських журналістів. Нехай не конкретно цих двох, але в цілому саме російських журналістів. Не артилеристів, не піхоту, не танкістів, а працівників ВГТРК. Відстежуючи їхнє переміщення, зрозумівши, що на блокпосту перебувають саме журналісти, відрізнивши їх від інших цілей тощо. Навіть залишивши осторонь той аспект, що Савченко вже як мінімум годину до цього моменту була в полоні — хлоп'ята, а суто технічно ви собі це уявляєте? «Шляхом передачі координат», як написано в тій маячні, яку ви, й не моргнувши оком, видаєте за звинувачення?

Ну так в країні оголошено антитерористичну операцію. ЛНР визнано терористичною організацією. Блокпост — законна воєнна ціль. Савченко — офіцер ЗСУ. Добровольчі батальйони перебувають у процесі легалізації. Зброя невибіркового ураження не застосовувалася. Закони і звичаї ведення війни не порушені.

Резюме: по законній воєнній цілі було завдано законного артилерійського удару.

Те, що там у цей момент перебували працівники ВГТРК, які опинилися там свідомо і добровільно — проблеми тільки і виключно працівників ВГТРК.

Куховарки, як і було сказано.

Якби ця божевільна машина могла давати зворотний хід, вона б, звичайно, дала зворотний хід. Але вона не вміє. Тому що у них так все. Це — Країна-фейк. Фейкова держава. Фейкова прокуратура. Фейкове обвинувачення. Фейкове судилище. Фейковий полонений. Фейкова, створена виключно телевізором, війна.

Смерті тільки у них завжди справжні.

О, так. Це вони вміють.

Як наслідок, країна, лише два роки тому — два роки потому! — яка була восьмою економікою світу і входила у всі елітні клуби світової політичної арени, чимдуж мчить у бік світової ізоляції, присудження почесного звання «країна-ізгой» та альтернативно-обдарованого клубу друзів в особі Північної Кореї, Конго і Вануату.

Що далі? Так, загалом, зрозуміло, що. Ясно, що вирок міг бути тільки обвинувальним. Це обов'язково. Все тільки заради цього і затівалося. Ясно, що термін повинен бути великим. Прокуратура просила двадцять три роки. Я думав, буде щось в районі вісімнадцяти. Дали — двадцять два. Але, власне, це вже неважливо.

Тому що справжній торг почнеться тільки тепер. Після закінчення вистави. Тепер вони будуть намагатися продати Савченко в обмін на якісь преференції. Можливо, на Александрова з Єрофєєвим. Можливо, на Башара Асада. Можливо, на якісь договорняки в Сирії. Можливо, на якісь преференції в санкціях. Можливо, вона буде екстрадована. Можливо, це буде красивий жест царя про помилування. Можливо, через кілька місяців. Можливо, через кілька років.

Але, хай там як, Надія Савченко опиниться на волі.

А країна-фейк... Країна-фейк так і буде існувати в своєму перевернутому світі. Придумувати собі нових ворогів, нові війни, нових розіп'ятих хлопчиків, нові судилища і воювати, воювати, воювати з ними з усіма. З усім світом.

Поки не розвалиться.

В рамках проекту "Журналістика без посередників"

Текст публікується з дозволу автора

Оригінал на сайті Спектр

Більше точок зору тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.