17 серпня 2017, четвер

Ще одна проблема для Європи

коментувати
Європейські країни повинні зосередити свою увагу на вирішенні реальних проблем, а не створенні нових боргових пасток

Дивлячись на хаотичне управління країною Дональда Трампа і важкий шлях, що очікує Великобританію після Brexit, європейські виборці можуть відвернутися від ультраправих популістів, таких як Марін Ле Пен у Франції і Герт Вілдерс в Нідерландах. Але навіть, якщо європейським урядам вдасться стримати популістів, їм все одно доведеться проводити структурні реформи, здатні забезпечити довгострокове економічне зростання.

У своїй книзі 1991 року «Макроекономіка популізму в Латинській Америці» покійний Рудігер Дорнбуш з Массачусетського технологічного інституту і Себастьян Едвардс з Каліфорнійського університету представили стандартне визначення економічного популізму. Вони описують його як «підхід до економіки, що підкреслює зростання і перерозподіл доходів, ігноруючи при цьому ризики інфляції й дефіциту фінансів, зовнішні обмеження і реакцію економічних агентів на агресивну неринкову політику».

За словами Дорнбуша та Едвардса, економічний популізм може виникнути, коли політики і громадяни «глибоко незадоволені економічними показниками». У відповідь «політики категорично відкидають консервативну парадигму, ігноруючи будь-які обмеження макроекономічної політики». Це створює ґрунт для популістської програми, заснованої на зростанні активності, перерозподілу доходів і реструктуризації економіки».

Популістська економічна політика, яку описують Дорнбуш і Едвардс, дивно схожа на економічну політику єврозони після фінансової кризи 2008 року. За даними Євростату, з 2007 по 2015 рік середній показник співвідношення державного боргу до ВВП у всіх 19 державах – членах єврозони збільшився з 65% до майже неприйнятних 90%; також спостерігається застій середньорічного зростання ВВП. У всьому Європейському союзі середньорічні показники зростання ВВП повернулися до рівня 2008 року лише після 2015 року.

Європейські політики прагнуть до економічного популізму, обіцяючи високий прибуток при невеликих витратах

Економічна політика європейських урядів у цей період витіснила структурні реформи. На саміті G20 у листопаді 2008 року у Вашингтоні, найбільші економіки світу взяли на себе зобов'язання робити все можливе, щоб відновити зростання і стимулювати внутрішній попит за допомогою макроекономічних стимулів. І хоча грошова і фіскальна експансія була виправдана лише на той момент, для припинення паніки, з тих пір цю політику так і не згорнули.

Кризові країни в Південній Європі були головними прихильниками такого підходу, в той час як Німеччина, поряд з іншими державами Північної та Східної Європи, чинили опір цьому. З 2008 року вісім країн ЄС переживали фінансові труднощі, вимагаючи термінової допомоги від Міжнародного валютного фонду. І все ж, багато економістів, як і раніше, закликають до більш масштабного макроекономічного стимулювання, мабуть, не замислюючись про збитки, завдані такою політикою.

Нобелівські лауреати з економіки Пол Кругман і Джозеф Стігліц стверджують, що проблеми Європи обумовлені недостатніми фіскальними та монетарними стимулами, а також структурними вадами в єврозоні. Але вони ігнорують необхідність реформ для потенційного зростання. Запропоновані ними ліки використовувалися в Греції та Італії, але зазнали поразки: економіка Греції в цей час відкинута на сім років назад, а Італія – на п'ять. І навіть після суттєвого скорочення їх державний борг в кінці 2015 року, як і раніше становив 177% і 132% ВВП, відповідно.

Європейські країни, які демонструють стабільне зростання – країни, що не звалили на себе великі державні борги: Польща, Швеція, Естонія, Латвія, Литва і Словаччина. Серед держав, що пережили кризу в єврозоні, Ірландія значно скоротила свої видатки та заборгованість. З тих пір вона переживає значний підйом.

Це говорить про те, що економічні проблеми Європи не пов'язані з недостатнім попитом, а з ринками, що погано функціонують, надмірним фінансовим тягарем, надмірним регулюванням і низьким рівнем освіти. Таким чином, європейські країни повинні зосередити свою увагу на вирішенні реальних проблем, а не на створенні нових боргових пасток.

Насправді, країнам ЄС слід обмежити витрати. Середній обсяг державних витрат в ЄС становить 47% від ВВП, тоді як в інших розвинених країнах цей показник становить 37-38% ВВП. Це відображає витрати країн ЄС на субсидії підприємствам, соціальні виплати та державне управління. Всі ці статті витрат мають бути скорочені.

Якщо країнам ЄС вдасться приборкати свої витрати, вони зможуть знизити податки на робочу силу, які нині дуже високі. Решті частини ЄС варто наслідувати приклад кількох східноєвропейських країн і знизити податки на робочу силу, щоб вони відповідали ставці податку на прибуток.

Такі країни, як Великобританія і Німеччина, досягли низького безробіття (зараз близько 5%), дерегулюючи ринки праці, розширюючи професійну підготовку і досягаючи розумних угод про мінімальні ставки. Навпаки, надмірно регламентовані ринки праці в країнах Південної Європи, таких як Греція, Італія та Іспанія, ускладнюють працевлаштування та дискримінують молодих працівників.

Країни Південної Європи також серйозно відстають від північних за програмами стажувань та середньої освіти, що зайвий раз свідчить: безробіття тут більшою мірою пов'язане з пропозицією робочої сили з попитом. Дійсно, ринки праці Італії та Португалії зростали повільно навіть у період 2000-2007 років, що передували кризі.

Нарешті, ЄС повинен оптимізувати ринок своїх послуг і відкрити свій цифровий ринок, щоб вони функціонували також як єдиний ринок товарів. Урядам слід витрачати менше зусиль на регулювання, дозволяючи процвітати конкуренції і підприємництву, особливо щодо таких інноваційних компаній, як Über і Airbnb. У Континентальній Європі дуже мало елітних університетів, недостатньо венчурного капіталу, занадто багато регулятивних норм, а на дослідження і розробки достатньо коштів витрачає лише півдюжини країн.

Замість того, щоб проводити структурну політику для економічного зростання, європейські політики прагнуть до економічного популізму, обіцяючи високий прибуток при невеликих витратах. Зовсім не дивно, що багато європейців були спокушені політичними аутсайдерами.

Але не треба впадати у відчай. Півдюжини європейських країн, що процвітають, можуть служити зразками для своїх сусідів. Вивчаючи один одного, європейці можуть врятуватися від економічного популізму і від політичних популістів, які можуть зробити ситуацію набагато гіршою.

Переклад НВ

Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Андерса Аслунда. Републікування повної версії тексту заборонена

Оригінал

Copyright: Project Syndicate, 2017.
www.project-syndicate.org

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.