11 грудня 2016, неділя

Мінський процес чи мінський глухий кут?

коментувати
Перед українською владою стоїть вибір: або піти на виконання Мінських угод в існуючому вигляді, отримавши підтримку Заходу, або затягувати рішення. При цьому події можуть розвиватися за чотирма сценаріями

Всі сторони задоволені

Днями у Вашингтоні в Atlantic Council пройшло широке обговорення того, що називається Мінським процесом. Послухавши багатьох промовців, серед яких були і політики, і експерти, і учасники цього процесу, і прості спостерігачі, я прийшов до парадоксального висновку: сьогодні стосовно майбутнього ОРДО/ОРЛО (надалі – території з особливим статусом, ТОС) склалася така ситуація, що кожна зі сторін, маючи відмінні від інших інтереси, зацікавлена в збереженні нинішнього стану справ.

Росія використовує вподобану Кремлем тактику захоплення заручників, в якості яких сьогодні виступає величезна територія площею близько 17 тисяч квадратних кілометрів (трохи менше Словенії, але трохи більше Чорногорії) і 3,5-4 мільйони людей, які там проживають. Як і завжди ті, хто захопив заручників, не мають ніякої стратегії, а всі їхні бажання обмежуються обміном заручників на щось цінне. Поки йдуть переговори про викуп, а тим більше, поки вони не йдуть, інтерес захоплених заручників полягає в тому, щоб утримувати їх при мінімальних витратах. Чого (якого викупу) хоче Кремль, зрозуміти складно, оскільки ніхто не може це виразно артикулювати, а різноманітні заяви на всіх рівнях – від Путіна і далі вниз по вертикалі - з цього приводу навряд чи можна розглядати серйозно, оскільки вони не підкріплюються відповідною переговорною тактикою.

Я згоден з тими, хто каже, що мета Путіна – мати можливість максимально дестабілізувати ситуацію в усій Україні при мінімальних витратах, вивіз у чисте поле пару «Градів» і... Більше того, я вважаю, що поки та ціна, яку платить Росія за агресію проти України, не є дуже високою: поточні витрати на підтримку сепаратистів невеликі, а основний ефект від західних санкцій вже відбувся і розраховувати на те, що скасування санкцій дозволить цей ефект прибрати, це приблизно те ж саме, як сподіватися заштовхати назад в тюбик видавлену звідти зубну пасту. Тому, заручники в руках Кремля є найкращою гарантією того, що він не буде виконувати Мінські угоди, дозволяючи сидіти і вичікувати «привабливої пропозиції», від якої не захочеться відмовитися.

Сепаратисти, вірніше їх керівники, несподівано для себе злетіли на надзвичайно високий рівень, який дає можливість і контролювати територію, включаючи контроль над грошовими і матеріальними ресурсами, і потоки контрабанди, а також зброї. Крім всього іншого їм не може не лестити той факт, що часом вони виявляються, якщо не за одним столом, то у передбаннику того приміщення, де засідають «великі світу цього», що змушує мозок кипіти, а душу переповнюватися гордістю за самих себе. Безглуздо навіть припускати, що вони можуть хотіти реалізації Мінських угод - вони, звичайно, люди інтелектуально не сильно розрекламовані, але те, що пиляти сук, на якому сидиш, небезпечно, добре розуміють.

Європі, звичайно, сильно не подобається те, що Росія витворяє на Сході України, але головна мета європейських лідерів – запобігти пожежі справжньої війни, де несподіваний постріл російського «Бука» може погубити життя сотні європейців. Тому для них наявність, нехай і мляво поточних, переговорів набагато краще, ніж запекла перестрілка протиборчих сторін.

Можливостей змусити Путіна виконувати Мінські угоди у Європи немає: військова сила зосереджена в рамках НАТО, де провідну роль відіграють США, для яких події на околиці Європи не створюють загроз, і тому не є сферою обов'язкового докладання сил від президента, який через десять місяців залишить Білий дім. Введені економічні санкції проти Росії, звичайно, завдали шкоди окремим представникам європейського бізнесу,які  десятиліттями зрощували та засіювали російський грунт, тому без будь-якого залізобетонного нового приводу про розширення санкцій мови бути не може. Більш того реформаторський порив України, на думку європейських експертів, якось різко ослаб, що явно не сприяє консолідації тих розрізнених сил, які могли б змусити європейських лідерів зайняти більш активну позицію в Мінському процесі. Фіксація нинішнього стану справ Європу абсолютно влаштовує, а мляві дипломатичні зусилля дозволяють відповісти на критику суспільства, мовляв, робимо, що можемо.

Заручниками РФ сьогодні виступають величезна територія і 3,5-4 млн людей, що живуть на ній

Україна, у свою чергу, також займає вичікувальну позицію, схоже, взявши на озброєння описану Володимиром Горбуліним (і процитовану в книзі глави АП Бориса Ложкіна) тактику «ні миру, ні війни» або «обмеженої війни і перманентних переговорів». В рамках цієї тактики головним засобом стає «постійний переговорний процес без остаточної фіксації його результатів» в надії на те, що тиск санкцій на Росію буде зростати, так само, як і боєздатність української армії . Біда цього сценарію полягає в тому, що у нього немає кінцевої мети, тобто, за великим рахунком, це сценарій тупцювання на місці. І, на мій погляд, це свідчить про серйозні проблеми з оцінкою ситуації і цілепокладанням у української влади щодо ТОС.

Які є варіанти?

Кажучи на перспективу, з моєї точки зору, є чотири сценарії, за якими можуть розгортатися події навколо ТОС:

  • Український уряд проводить наступальну операцію і звільняє ТОС, відновлюючи владу центрального уряду;
  • Мінські угоди виконуються, і ТОС поступово інтегруються в життя всієї країни;
  • Українські власті приймають рішення про те, що мета реінтеграції ТОС знімається з порядку денного, а статус цих територій фіксується як «окуповані Росією» з відповідним зверненням до ООН для визнання цього статусу;
  • Нічого змістовного не відбувається, конфлікт заморожується в нинішньому стані з метою максимізації тиску Заходу на Росію. Більш небезпечним підваріантом цього сценарію може стати відмова України від Мінських угод в їх нинішньому вигляді і вимога проведення нових переговорів. Цей шлях загрожує новою хвилею російської агресії і неминучим більш важким текстом нових Мінських угод.

Зрозуміло, що ймовірність реалізації першого сценарію, скажімо, на горизонті 10 років, вкрай невисока – боєздатність російської армії та її технічна оснащеність істотно вище української; крім того, на відміну від Росії, Україна не готова переносити бойові дії на територію супротивника, тобто наприклад, наносити удари по російській артилерії, що веде вогонь з території Ростовської області, - і тому його навряд чи варто обговорювати всерйоз. Також добре видно, що різниця між третім і четвертим сценаріями полягає в тому, що в одному випадку статус ТОС фіксується на правовому рівні, а в іншому – тільки по факту. Таким чином, справжній вибір стоїть між другим і третім/четвертим сценаріями, а якщо зовсім спрощувати ситуацію, між тим, виконувати або не виконувати Україні Мінські угоди.

Навіщо виконувати Мінські угоди?

З моєї точки зору, Мінські угоди цілком можна охарактеризувати тими ж словами, що Ленін охарактеризував Брестський мир – принизливий, паскудний, нещасний, але мир. Сьогодні можна скільки завгодно говорити про помилки української сторони перемовин, але факт залишається фактом – з одного боку, Мінські угоди стали інструментом міжнародного тиску на Росію спочатку на користь припинення агресії, а пізніше на користь визволення ТОС. З іншого боку, Мінські угоди створюють можливість для переходу від стану війни до стадії мирного розвитку, тобто дозволяють владі і суспільству сконцентруватися на вирішенні творчих завдань.

За великим рахунком, перед українською владою стоїть вибір: або піти на виконання Мінських угод в тому вигляді, в якому вони підписані (нижче я проаналізую можливості поліпшення переговорних позицій) і на цьому тлі отримати підтримку Заходу в тиску на Росію на користь виконання нею своєї частини підписаного документа; або в рамках стратегії «перманентних переговорів» затягувати виконання угод під приводом того, що негоже йти на поступки і Росії, і сепаратистам. Роблячи вибір на користь того або іншого варіанту, українська влада повинна розуміти, що цей вибір, насправді, потрібно формулювати по-іншому: якщо Україна хоче якомога швидше звільнити свої ресурси і можливості для цілей розвитку, то їй правильніше погодитися з тимчасовими тактичними жертвами в розрахунку на стратегічну перемогу.

Гра на випередження

Тактика затягування виконання Україною своєї частини Мінських угод абсолютно безперспективна, оскільки, по-перше, вона веде до розвитку ситуації за сценарієм «заморожений конфлікт»; по-друге, ця тактика різко знижує рівень підтримки України з боку країн Заходу, які не розуміють причин відмови України від виконання підписаних угод. У цьому зв'язку найбільш правильною лінією поведінки України було б взяти ініціативу в свої руки і максимізувати швидкість виконання своєї частини угод. Такий підхід дозволив би звертатися за підтримкою західних країн з більш сильних позицій.

Цільовою установкою українських переговірників повинно стати максимальне наближення терміну виконання всього комплексу угод, тобто перехід російсько-українського кордону на території ТОС під контроль України, оскільки тільки в цьому випадку можна буде говорити про перехід до режиму мирного розвитку. Навіть якщо визнати, що в цьому випадку доведеться піти на поступки, то потрібно віддавати собі звіт, що на нинішньому етапі ці поступки анітрохи не погіршать положення України.

Ну, скажіть, у чому Україні стає гірше, якщо приймається закон, що забороняє «переслідування і покарання осіб у зв'язку з подіями, що мали місце в окремих районах Донецької і Луганської областей України», якщо його вступ в силу відкладається до моменту повного виконання Мінських угод?

Або в рамках горезвісної децентралізації в російському розумінні цього слова Україна погодиться обговорювати питання про вступ до НАТО тільки після проведення національного референдуму, в якому отримання більш 50% в Донецькій і Луганській областях буде обов'язковою умовою прийняття позитивного рішення? По-перше, питання про вступ України в НАТО сам блок ще не готовий розглядати. По-друге, до того часу, коли НАТО «дозріє» для розгляду цього питання, як казав Ходжа Насреддін, чи то шах помре, чи то віслюк – чи то в Росії відбудуться неминучі політичні зміни, які зроблять це питання неактуальним, чи то Україна в результаті своїх реформ з такою швидкістю рвоне в Європу, що не те, що 50%, а 80% мешканців Донбасу проголосують за вступ в альянс.

Можна практично в будь-якій редакції приймати закон про особливості виборів в ТОС (з дотриманням інтересів України в частині притягнення до виборів тимчасових біженців, участі українських партій та контролю за проведенням виборів) і навіть, страшно сказати, можна провести ці вибори, тільки обумовити в законі, що повноваження обраних депутатів починаються на наступний день після повного виконання Мінських угод, тобто переходу російсько-українського кордону під контроль української прикордонної служби. Саме прийняття закону і проведення виборів можна розглядати як поступку, але потрібно розуміти, що це не міняє нічого в тому сценарії, коли Росія не захоче повертати ТОС Україні – але якщо Росія не захоче цього зробити, то й закон виявиться непрацюючим, і депутати неповноцінними.

Коротке резюме усього сказаного можна сформулювати так: стратегічним інтересом України є припинення стану війни на Сході країни і перехід до стадії мирного розвитку. Збереження status quo і затягування виконання Мінських угод призводить до зворотного ефекту, до неефективного використання наявних ресурсів і можливостей, і, як результат цього, буде вести в глухий кут, до стагнації суспільного життя та економіки країни.

VoxUkraine спеціально для Новое Время

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.