7 грудня 2016, середа

Смачні фінанси. Як на початку ХХ століття кафе перетворилося на майданчик оперативних бізнес-зведень

коментувати
Смачні фінанси. Як на початку ХХ століття кафе перетворилося на майданчик оперативних бізнес-зведень

Кондитерська швейцарця Бернарда-Оттона Семадені стала місцем, у якому на порозі XX століття з'явилася нова українська буржуазія.

Умів же Тев'є-молочник, герой письменника Шолом-Алейхема, втішати свою дружину. У Голди, його дружини, був родич Менахем-Мендл, який позичив у сімейства 100 руб. для певної справи, а потім зник. Голда вирішила, що її родич помер. “Всі ми, Голда, помремо,— втішав її Тев'є.— Людина ніби тесля. Тесля живе, живе і вмирає. Так і людина".

Але Менахем не помер, а зайнявся спекуляціями на Київській фондовій біржі. Так і збанкрутував себе і своїх позикодавців, протираючи старі штани в новому, найгрошовитішому для кінця XIX століття київському кафе — Семадені.

Кафе придумав не Шолом-Алейхем, а швейцарець Бернард-Оттон Семадені, власник першої в Україні мережі кондитерських.

Все почалося в 1878 році з закладу на розі Інститутської та Хрещатика, в будинку Лазаря Бродського, де розміщувався Дворянський банк — навпроти Першої київської біржі. Це сусідство і визначило долю кондитерської, киян і літературного Менахема.

У кафе Семадені не тільки їли солодощі — воно перетворилося на торговельний майданчик фондового ринку, що зароджувався.

 

Засновник: Бернард-Оттон Андрійович Семадені (1845-1907)

Відкриття: 1878 рік

Адреса: Хрещатик, 15

Архітектор: початкової будівлі (варіант 1877 року) — Олександр Шілле та Віктор Сичугов; реконструйованої (варіант 1888 року) — Володимир Ніколаєв і Артур Абрагамсон


  

Києвознавець Михайло Кальницький у своїй книзі Бізнес і бізнесмени, описуючи цю солодку епоху київського капіталізму, зазначає: у 1873 році оборот столичної фондової біржі становив 9 млн руб., а лише за сім років — вже сотні мільйонів. Торгували на біржі зерном, лісом, цукром, будинками. Все це переводили в облігації, акції, розписки. У грі брали участь не тільки мільйонери, купці першої і другої гільдій, але і незаможний клас.

Однак за роботу в будівлі біржі потрібно було платити чималі внески. Тому безгрошова галаслива юрба перемістилася в розташовану під боком кондитерську Семадені. За свою "безкоштовність" подібні гравці отримали прізвисько біржові зайці.

Костянтин Паустовський у своєму оповіданні Гардемарин відзначив це явище такою ледве помітною деталлю, виловленою письменником зі своєї київської юності: “На Хрещатику гардемарин зайшов зі мною до кав'ярні Семадені, замовив дві порції фісташкового морозива і дві склянки води. Нам подали морозиво на маленький триногий столик з мармуру. Він був дуже холодний і весь списаний цифрами: в Семадені збиралися біржові ділки і підраховували на столиках свої прибутки і збитки".

Але повернімося до іншого літературного персонажа — Менахема-Мендла. Ось що він пише своїй дружині: “...сиджу вже в Семадені нарівні з усіма за білим мармуровим столиком, як в Одесі, і п'ю каву зі здобними булочками. Такий вже тут звичай — інакше підходить людина і виганяє геть. Тут, у Семадені, і є сама біржа. Сюди збираються маклери з усіх кінців світу. Тут завжди крик, шум, галас, як — не в приклад буде сказано — у синагозі: всі говорять, сміються, розмахують руками. Іноді сваряться, сперечаються, потім судяться, тому що при поділі куртажу вічно виникають непорозуміння та претензії; без суду сторонніх осіб, без прокльонів, дуль і ляпасів ніколи ні в кого — зокрема й у мене — не обходиться".

Ця розповідь відкриває важливі деталі з життя кондитерської.

 


УСТОЯЛ: Даже после прихода в Киев советской власти кондитерская Семадени все еще кормила и поила киевлян. Уже не так вкусно, но все еще сытно.
ВСТОЯВ: Навіть після встановлення в Києві радянської влади кондитерська Семадені все ще годувала й напувала киян. Вже не так смачно, але все ще ситно.


 

Оздоблення в київському Семадені — "як в Одесі". Нічого дивного: господар закладу приїхав до Києва в січні 1877‑го, а доти кілька років стажувався в Одесі у Швейцарській кондитерській, яку заснували брати Яків і Домінік Фанконі.

Ті, своєю чергою, до прибуття в 1872 році в Одесу 16 років відпрацювали у Варшаві, в одній з найкращих тамтешніх кондитерських. З собою на південь Російської імперії вони привезли європейський сервіс і асортимент — цукерки у витончених коробочках, драже, бісквіти, печиво, морозиво з фруктами. Все це Семадені переніс у Київ.

33‑річний швейцарець постійно намагався здивувати киян новинками. Наприклад, запропонував їм карамель Кетті Бос. Крім смакових принад, вона мала і лікувальну властивість — зупиняла кашель. Семадені також привчив киян пити кефір, який виготовляли неподалік кондитерської.

Він же відкрив у Києві дві фабрики, які забезпечували кондитерську тортами, цукерками, кремами, напоями.

У Семадені подавали англійськи, швейцарський, голландський шоколад. І, звісно ж, сухе варення — шматочки багаторазово уварених у цукровому сиропі фруктів, потім підсушених і обкатаних у дрібному цукрі.

Ці ласощі народилися у Києві приблизно в XIV столітті. Через 400 років за спеціальним розпорядженням Катерини II його стали постачати до імператорського столу. А пізніше сухе варення пішло в народ.

У перші роки роботи "смачної" фірми Семадені її річний оборот перевищив 24 тис. руб. Причому весь річний бюджет Києва в 1870‑му становив 200 тис. руб.

До початку 1890‑х київський швейцарець вийшов на показник 100 тис. руб. Правда, і міська скарбниця за цей час зросла до 1 млн руб.

У Семадені не тільки смачно їли і торгували паперами — кафе перетворилося на майданчик оперативних бізнес-прогнозів. При цьому сам господар закладу передплачував різноманітну місцеву і світову пресу. Тож відвідувачі кондитерської завжди були в курсі новин — від біржових до глобальних.

Сюди ж за сенсаційними репортажами та інсайдерськими "зливами" підтягувалися журналісти. Врешті кафе стало міським явищем. Втім, як і деякі інші схожі заклади — кондитерська Жорж на розі Прорізної та Хрещатика або кафе Варшавське на вулиці Лютеранській.

Але саме заклад Семадені став символом розквіту київської буржуазії. Він пережив свого батька-засновника, який помер 1907 року у віці 62 років.

 


МЕСТО ВСТРЕЧИ: Кондитерская Семадени разместилась в центре мелкобуржуазного, местами еще провинциального, быстроразвивающегося Киева конца XIX века
МІСЦЕ ЗУСТРІЧІ: Кондитерська Семадені розташувалася в центрі дрібнобуржуазного, подекуди ще провінційного, динамічного Києва кінця XIX століття


 

Оригінальну роль кафе відіграло у долі ще одного літературного персонажа — бравого солдата Швейка. 20 січня 1917 року Ярослав Гашек, автор роману про пригоди цього вояка, котрий опинився після дезертирства з австро-угорської армії в Києві, разом з братом дружини Ярославом Майєром зайшов перекусити в кондитерську. Але на той момент заходити в демократичний Семадені рядовому складу заборонили. Генерал, який сидів за столиком, зажадав, щоб Майєр вивів геть свого компаньйона. Стався скандал. Гашека заарештували і відправили на гауптвахту в Бориспіль. Саме там за 11 днів він нарешті закінчив повістьБравий солдат Швейк у полоні.

Незабаром у місті з'явилася радянська влада, яка почала викорінювати буржуазію. У кондитерської стали зникати клієнти.

У роки НЕПу, в першій половині 1920‑х, кафе Семадені ще намагалося вижити в нових політекономічних реаліях. Але потім все пішло нанівець: фондові біржі в СРСР закрили. І сенс існування кондитерської був втрачений.

У вересні 1941 року, в перші дні окупації Києва німцями, разом з підірваним радянськими підпільниками Хрещатиком припинило своє існування і кафе Семадені.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Читайте на НВ style

Історія ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: