6 грудня 2016, вівторок

Розіграли за нотами. Маленький Музичний провулок змінив життя великого міста

Розіграли за нотами. Маленький Музичний провулок змінив життя великого міста

Їдьте до Києва і спитайте: ким став після революції городовий, що вартував на розі Хрещатика й Прорізної? Ні, ви їдьте і спитайте.

Але якщо вже не вийде, то ось вам відповідь з вуст Михайла Самуеловича Паніковського, героя роману Золоте теля: "Путня була людина! Прізвище в нього було Небаба, Семен Васильович. Я його недавно зустрів. Він тепер музичний критик".

І ось в чому питання: яким це вітром городового Небабу занесло на ці музичні галери? Все дуже просто — він з обов'язку служби довгі роки перебував в оточенні ніжних звуків і хоч-не-хоч мав знатися на нотах.

Уся справа в тому, що 1863 року дирекція Імператорського російського музичного товариства з Санкт-Петербурга звернулася до київського віце-губернатора Петра Селецького з пропозицією відкрити в Києві відділення товариства з метою популяризації класичної музики.

З того моменту культурне життя української столиці завирувало.

Вже у 1867 році в місті відкрили Київський оперний театр. Це була третя в Російській імперії опера — після Великого в Москві та Маріїнського в Санкт-Петербурзі. 13 листопада того ж року Селецький написав листа великій княжні Олені Павлівні, вдові Михайла Павловича Романова, молодшого сина давно покійного російського імператора Павла I. Уроджена німецька принцеса під ім'ям Фредеріка Шарлотта Марія Вюртемберзька протегувала Російському музичному товариству. Віце-губернатор просив її сприяння для відкриття у Києві першої музичної школи. В листі було уточнено: "Доступної для всіх станів".

У січні 1868 року в будинку на вулиці Маложитомирській, 7 відкрили таку школу. Спочатку в ній було лише 11 учнів, але незабаром їх стало 40. Проект мав потребу у власному будинку.

28 червня 1873 року перпендикулярно Васильчиковій (Прорізний) — поруч з тим місцем, де значно пізніше ніс службу літературний персонаж Небаба,— відомий київський архітектор Олександр Шіле на волонтерських засадах створив проект будівлі музичного училища.

За рік будівництва споруду в стилі бароко, з дахом, який прикрашала невелика башточка, здали в експлуатацію.

Водночас центр Києва переживав будівельний бум. Паралельно в районі Хрещатика Шіле будує будівлю Київської біржі, Міськдуми, кілька житлових будинків і фонтан на Царській площі, нині Європейській.

Як зазначає у своїй праці Київське музичне училище, нарис діяльності 1868-1924 Юрій Зільберман, заклад укомплектували викладацьким складом вищої проби: композитори Микола Лисенко і Отакар Шевчик, а також Микола Губерт, в майбутньому — директор Московської консерваторії. Тут виступали Петро Чайковський, Сергій Рахманінов, Федір Шаляпін. Засвітилися в училищі десятки та сотні виконавців, чий ранг на той момент був нижчим. Але з часом деякі з них перетворилися на зірок світової величини, як сталося з композитором і диригентом Рейнгольдом Глієром і радянським піаністом-емігрантом Володимиром Горовіцем.

До того часу, як ільфопетровський герой Небаба заступив на свій нудний пост, поруч з місцем його служби утворився окремий творчий квартальчик. Кияни іменували його Музичним провулком.

Але утримання цього "острівця" музики було справою клопіткою. Городяни підтримували його особистими пожертвами, частково витрати покривалися за рахунок доходів від концертів.

 

ВИХОВАННЯ ВУЛИЦЕЮ: Приблизно десь у цьому місці, на Прорізній, городовий Небаба визубрив свої перші уроки як майбутній музичний критик

 

1876 рік видався особливо важким. Суми, що платили учні за свою освіту, плюс внески меценатів не покривали всіх витрат. А серед них були і виплати відсотків за взятий кредит на будівництво. Тож у результаті приміщення училища віддали у заставу до Полтавського земельного банку. Керівництво навчального закладу звернулося до государя за субсидією. Причому питання було поставлене руба: або скарбниця допоможе вижити Музичному провулку, або проект доведеться згорнути.

Імператор призначив щорічну виплату в 5 тис. крб сріблом протягом наступних п'яти років, по 3,5 тис. кбр на такий само строк виділило Міністерство народної освіти. Після закінчення першої п'ятирічки умови субсидії пролонгували ще на п'ять років. Крім того, в усій імперії музичні училища, якими опікувалося Російське музичне товариство, звільнили від обов'язків платити податок і митні збори. Це дозволило значну частину коштів спрямовувати на придбання інструментів, видання нот тощо.

Київські музи перемогли, і проект став розвиватися з новою силою. І ось 17 січня 1903 року московська щоденка з нехитрою назвою Новини дня повідомила, що владою затверджено "проект пам'ятника М. І. Глинки". Планувалося 20 травня 1904 року — до 100‑річчя композитора — встановити скульптуру біля Київського музучилища, в Музичному провулку.

Все так і сталося. Щоправда, із запізненням на шість років. Бюст Глинці встановили лише у грудні 1910‑го.

А за три роки статус Музичного провулку злетів вище небес. 4 листопада 1913 року преса повідомила про відкриття в Києві консерваторії. Ось як, наприклад, про це написала харківська газета Ранок: “Київ. Відбулося урочисте відкриття консерваторії, приурочене до святкування 50‑річчя київського відділення Імператорського російського музичного товариства".

Так музичне училище еволюціонувало в консерваторію.

 

ПЕРШЕ МУЗУЧИЛИЩЕ: Скромний будинок у центрі Києва визначив музичну долю міста, його стиль і п'янку творчу атмосферу

 

За півстоліття кияни вже пречудово зналися на музиці — приблизно так, як сьогодні вони знаються на футболі. Навіть літературний Небаба піддався цьому поголовному захопленню і перекваліфікувався на музичного критика.

1934 року, коли Київ після невеликої перерви повернув собі статус столиці, в його все ще активному Музичному провулку при консерваторії відкрили музичне училище і музичну школу.

1935 року архітектор Йосип Каракіс прибудував для них приміщення з концертним залом. У результаты провулок міг би претендувати на звання Музичної вулиці, а з часом і площі. Але в 1941‑му, перед німецькою окупацією, радянські підпільники замінували Хрещатик і наприкінці вересня підірвали його головні будівлі.

Велика пожежа перекинулася на Музичний провулок. Ніщо зі спадщини тієї музичної епохи не вціліло. Вистояв лише бронзовий бюст Глинки. Тепер ця робота відомого київського скульптора та архітектора Володимира Ніколаєва ховається в тінях дерев Маріїнського парку.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Читайте на НВ style

Історія ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: