10 грудня 2016, субота

Початок Майдану

СТАРИЙ МАЙДАН: На місці Міської думи зараз підземний перехід, що веде до станції метро Майдан Незалежності. У 1913-му на Думській площі було встановлено пам'ятник прем'єр-міністру Російської імперії Петру Столипіну. У 1917 році його знесл

СТАРИЙ МАЙДАН: На місці Міської думи зараз підземний перехід, що веде до станції метро Майдан Незалежності. У 1913-му на Думській площі було встановлено пам'ятник прем'єр-міністру Російської імперії Петру Столипіну. У 1917 році його знесл

Історія головної площі країни почалася з нащадка уральських підприємців і кошмарного фонтану.

У 1870 році російський імператор Олександр II попросив київського генерал-губернатора князя Олександра Дондукова-Корсакова про послугу, яку не можна було проігнорувати: взяти під опіку одного з представників знатного роду уральських підприємців Демидових — 31‑річного дипломата Павла Демидова.

Хоча той ніколи в Україні не проживав, вже через кілька місяців, 28 січня 1871 року, Демидова обрали київським градоначальником.

За молодого дипломата проголосували 45 з 67 гласних (депутатів) Київської міської думи, яких князь Дондуков-Корсаков швидко переконав у правильності такого вибору. Сьогодні подібний трюк назвали б "використав адмінресурс".

Демидов віддячив новим колегам по політичному цеху. Він ініціював спорудження будівлі Думи на Хрещатику. Таким чином градоначальник запустив процес перенесення центру київського життя з Подолу на цю вулицю. Дуже скоро сюди ж стали перебиратися чиновники, комерсанти, банкіри, повії та інший люд.

Участь Демидова в цьому процесі рішенням про будівництво Думи і обмежилася. У рік свого призначення на високу посаду він одружився з княжною Оленою Трубецькою, а вже в 1872‑му пара придбала маєток в Італії, куди подружжя і переїхали. Через два роки Демидова переобрали на посаду міського голови. Але він тут же відмовився від крісла і знову відбув на Апенніни.

Зведення Міської думи і перетворення площі перед нею доручили головному міському архітекторові Олександру Шілле. Той перебрався до Києва двома роками раніше з Петербурга, де закінчив Імператорську академію мистецтв.

Місце зведення нової Думи виглядало досить убого. Майже 30 років посеред площі Хрещатицька стирчав фонтан, який кияни охрестили Виродком за його жахливий вигляд і бридку воду. Місцеві торговки черпали з нього рідину для технічних потреб, селяни водили туди на водопій дрібну худобу.

Одна з тих вуличок, що спускалися до площі Хрещатицька, іменувалася Козине болото, або Козиноболотна,— тепер це провулок Шевченка.

З 1873 року це похмуре і брудне місце почало змінюватися, коли Шілле приступив до проектування головного приміщення столичного муніципалітету. Будівлю Міської думи він вирішив споруджувати у стилі необароко. Це досить популярний у другій половині XIX століття стиль: архітектори намагалися зберегти в своїх роботах класичне бароко, але робити його менш витратним. Виходило те ж прикрашення XVII століття, але вже не настільки химерне.

За задумом Шілле, його дітище має відображати як дух навислих змін, так і дух спадкоємності, тобто симбіоз капіталізму, що зароджується, і феодалізму подільського магістрату, що відходить.

У результаті будівельники, керовані архітектором, звели елегантну будівлю у формі підкови: центральний корпус — триповерховий, бічні крила — у два поверхи. Над третім поверхом звели пірамідальну вежу з годинником. Будували два роки, ще рік зодчі займалися внутрішньою обробкою.

У січні 1878‑го Міську думу освятили.

Всю конструкцію вінчала позолочена статуя архангела Михаїла, за повір'ям городян — покровителя Києва.

Міськдума стала публічним місцем. Тут, крім засідань гласних (депутатів), проводили дитячі свята і ярмарки, книголюби стирчали в центральній бібліотеці. В крилах будівлі по всьому першому поверху розташовувалися магазини, орендна плата з яких йшла на утримання Думи. Вийшла унікальна спайка влади і бізнесу, де перша залежить від другого, а не навпаки, як зараз.

Наступний крок Шілле ледь не став його найбільшою помилкою: архітектор вирішив перед Думою на площі, названою Думською, побудувати критий залізом дерев'яний ринок. Депутати проект зарубали, а замість цього запропонували розбити на центральній площі сквер.

Територію під парк огородили парканом, який негайно окупували київські бабусі, організувавши по периметру частоколу стихійний ринок. Тут же вмить виник не менш стихійний смітник.

Поява Міськдуми спровокувала будівельний бум як на Думській площі (колишня Хрещатицька), так і на прилеглих вуличках.

Навпроти творіння Шілле збудували будинок Біржі. На першому її поверсі розмістилися магазини, кафе і лавки, на другому — зала біржових зборів, на третьому — маклерська канцелярія. Утворився ідеальний кругообіг грошей: на третьому поверсі їх заробляли, на другому — розміщували, на першому — витрачали.

 


РАЗРУХА: В 1941 году, во время немецкой оккупации Киева, советские подпольщики взорвали Гордуму. После освобождения столицы старинное здание окончательно разобрали
РОЗРУХА: У 1941 році, під час німецької окупації Києва, радянські підпільники підірвали Міськдуму. Після звільнення столиці старовинну будівлю остаточно розібрали


На Думській з'явилися також мануфактурні крамниці, що торгували тканинами. А посеред площі збудували те, що сьогодні в Києві коротко називають МАФами — рундуки, як тоді кияни називали ятки. У них торгували мереживами з Костроми, Саратова та інших російських міст.

Поруч стали паркуватися парокінні візники — еліта столичного візництва. Коляски чотиримісні з підйомним верхом, шини дуті, гумові, коні чисті, тарифи високі.

Над Думською площею з боку нинішньої Банкової розрослася садиба доктора Федора Мерінга, яку кияни називали Мерінгівським садом. Цей німецький лікар розбагатів на київській нерухомості, спекулюючи перспективними земельними ділянками.

Мерінг уклав з Міськдумою договір на спільне проведення робіт з благоустрою нового центру столиці. Йшлося про спорудження греблі та насипу, а також про те, щоб вимостити тротуар.

Крім купецтва і дворянства, з околиць на Думську площу підтяглися повії, яких кияни відразу ж охрестили "думськими".

"Як тільки запалають ліхтарі на Думській площі, з вузької Козиноболотної вулиці виходять "думські", виходять на пошуки заробітку жінки вулиці,— це уривок зі спогадів Надії Полуянської, записаний києвознавцем Михайлом Рибаковим.— Вони походжають тротуарами Думській площі, іноді затримуються біля ліхтарів. Зухвало курять, іноді перегукуються хрипкими голосами".

У XX столітті площа багаторазово перебудовувалася, перейменовувалася, перетворювалася в дусі нового історичного періоду. Пройшовши шлях від Козиного болота, Думської, площі Калініна, потім Жовтневої революції, вона стала майданом Незалежності. При цьому завжди залишалася жвавою площею на найкоротшій центральній вулиці серед усіх європейських столиць.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Читайте на НВ style

Історія ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: