8 грудня 2016, четвер

Двигун процесу. Малий Пасаж став обличчям київського капіталізму, що розвивався наприкінці XIX століття

Двигун процесу. Малий Пасаж став обличчям київського капіталізму, що розвивався наприкінці XIX століття

Пасаж, зведений в 1871 році за проектом архітектора Георгія Весмана, був яскравим відбитком сплеску київської ділової активності кінця XIX століття.

Малий Пасаж став обличчям київського капіталізму. що розвивався наприкінці XIX століття

 

Еліна Бондаренко,
Олександр Пасховер

  

 

Сучасним киянам не подобаються громіздкі білборди в історичній частині міста — у грудні 2015 року понад 10 тис. осіб підписали навіть відповідну електронну петицію. Вони просто не знають, що таке нав'язлива вулична реклама. Жителям Києва зразка 1870‑х вона була добре відома. Її епіцентром став щойно споруджений міський Пасаж. Цей комплекс будівель був покритий зазивними банерами чи не цілком.

Велика вивіска контори нотаріуса Сергія Шенфельда змагалася з банером відомого київського аптекаря Адольфа Марцинчика. Поруч красувалася реклама квіткового магазину Григор'єва, а також філії московського Торгового дому Сергія Перлова: "Торгівля колоніальними товарами". Тут-таки гордо заявляв про себе магазин готового жіночого, чоловічого і дитячого одягу австрійського купця Макса Мандля.

Над третім поверхом правого крила будівлі Пасажу висів величезний транспарант "Готові спідниці та блузки". В будівлі лівого крила Пасажу розміщувався офіс Першого київського товариства закрійників. Реклама кравців повідомляла, що тут приймають замовлення на пошиття військового, цивільного та статського плаття. Готель, кав'ярні, дрібні контори та інше — все це голосно заявляло про себе, рекламуючи товари та унікальні послуги.

 

РЕКЛАМНИЙ ЕКСТЕР'ЄР: На будівлях малого Пасажу не було
живого місця від рекламних оголошень, вивісок і
повідомлень. Тут-таки розташувався кінотеатр

 

Пасаж, зведений в 1871 році за проектом архітектора Георгія Весмана, був яскравим відбитком сплеску київської ділової активності кінця XIX століття. Малий, або, як його пізніше назвали кияни, старий Пасаж розміщувався на місці, де зараз розташована Київська міська держадміністрація — на вулиці Хрещатик, 34 і 38. Це місце на розі з вулицею Прорізною — саме тією, куди герой роману Ільфа і Петрова Золоте теля Михайло Самуельович Паніковський умовляв з'їздити Шуру Балаганова, щоб той дізнався, як до революції той чистив кишені грошовитих киян і гостей міста.

У цьому районі водилися гроші, і це були великі гроші.

Заможна публіка юрмилася в Пасажі. Йшли сюди не тільки за модним товаром, але й заради розваг. Наприклад, у кінотеатр Grand Theatre Express. 1912 року його відкрив австрійський підприємець Антон Шанцер.

Про його появу городянам повідомила газета Киянин від 5 грудня 1912 року: “Вчора, о 3-й годині дня, відбулося урочисте відкриття першого міського кінотеатру в Києві, спорудженого в міській садибі на Хрещатику, 38. Великий будинок розташований у дворі та прилягає впритул до фасадного будинку, вхід до театру влаштований з вулиці".

На вході глядачів зустрічали два темношкірих швейцари в червоних лівреях, білих панчохах і рукавичках. У фойє, освітленому величезною люстрою, грав великий оркестр із 60 осіб. Кінозал був розрахований на 1,1 тис. місць. Це можна порівняти з сучасним кінотеатром "Київська Русь" — наймісткішим в Україні. На другому поверсі розмістився ще й малий зал.

Київське життя австрійського кінопромисловця, який перетворив Пасаж на найбільшу точку індустрії українських розваг початку XX століття, було схоже якщо не на фільм жахів, то на жахливий фільм.

Того-таки 1912 року київський губернатор Олексій Гірс склав секретну записку на ім'я вищого керівництва імперії. Це була довідка на 41‑річного бізнесмена Шанцера: “Незаконно живе разом із міщанкою із м. Варшави Кароліною Малога. Тримає в Києві салон жіночого одягу, сінематограф Експрес і три будинки. Майно оцінюється в 1 млн руб. 1910 року Шанцер близько зійшовся з багатою поміщицею Південно-Західного краю чесною, потім почесною громадянкою Надією Вільмер, яка розлучилася з чоловіком".

Незабаром Шанцер посилив підозри у своїй неблагонадійності. У кінотеатрі Пасажу він продемонстрував документальну кінострічку з похорону українського композитора Миколи Лисенка. Глядацький ажіотаж перетворив похід у кіно на стихійну демонстрацію прихильників національно-визвольного руху. Влада негайно конфіскувала фільм, а два кінотеатри Шанцера блискавично закрили.

Йому б угамуватися, але ні. Наступного року на кіноекрани Російської імперії потрапляє документальна хроніка першого групового перельоту Київ—Остер—Ніжин—Київ на борту аероплана з авіатором Петром Нестеровим. В кадрі — київські околиці з висоти 1,5 тис. м. Їх знімав кінооператор кіностудії Шанцера.

У результаті австрійцю, який проживав у Києві вже шість років, відмовили в наданні громадянства і звинуватили в шпигунстві на користь Німеччини. Під підозру потрапили оператори, які нібито під час польоту Нестерова знімали секретні об'єкти, а ці знімки Шанцер начебто передавав ворогам Росії. Доказів проти підприємця не було, але і на його захист ніхто не виступив. Вже в 1916 році на майно Шанцера — його садибу, яка прилягала до Пасажу, і сам кінотеатр — наклали арешт.

Після Жовтневої революції 1917 року Шанцер емігрував, і його сліди загубилися. А буйство реклами в Києві зійшло нанівець. Число підприємців теж обнулилося. Хоча до того часу на Хрещатику красувалося вже два Пасажі — старий і новий, розташований навпроти першого. Пасаж №2 з'явився ще в 1913 році та зберігся донині.

А ось його старший товариш зник восени 1941 року, коли радянські підпільники підірвали будинки на головній вулиці вже окупованого німцями міста.

 

КАМЕНЯ НА КАМЕНІ: Київський старий Пасаж пішов від нас назавжди на початку Другої світової війни

 

 

Матеріал опублікований в НВ №15 від 22 квітня 2016 року

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Читайте на НВ style

Історія ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: