В тридцять смерті в очі подивлюсь. Шесть стихов ушедшего в 28 поэта Симоненко к его 80-летию

Симоненко издал при жизни один сборник

Симоненко издал при жизни один сборник

8 января 2015 года исполняется 80 лет со дня рождения известного украинского поэта и журналиста Василя Симоненко.

Поэт прожил всего 28 лет, скончавшись в 1963 от онкологического заболевания почек, усложненного милицейскими побоями.

Симоненко родился 8 января в селе Биевцы Полтавской области. При жизни был издан лишь один сборник его поэзии - Тиша і грім - и сказка Цар Плаксій і Лоскотон. Второй сборник стихов, Земное притяжение, вышел уже после смерти поэта в 1964. Его произведения издавались и переиздавались до 1968 года, после этого больше чем на десятилетие творчество Симоненко убрали из печати. 

Тогда советская критика пыталась парализовать влияние его самиздатовской поэзии полным замалчиванием ее, в то же время выставляя стихи умершего поэта как безупречно "партийные".  Однако после критики сочли творчество поэта непартийным. Тем не менее, среди диссидентов и кругу самиздата Симоненко высоко оценили, особо подчеркивая гражданское мужество поэта.

Василий Симоненко был посмертно удостоен Национальной премии им. Т.Шевченко в 1995 году.

Новое Время предлагает читателям подборку из пяти известных стихов Симоненко.

Наиболее известный из них - Лебеді материнства

Мріють  крилами  з  туману  лебеді  рожеві,  
Сиплють  ночі  у  лимани  зорі  сургучеві.  

Заглядає  в  шибку  казка  сивими  очима,  
Материнська  добра  ласка  в  неї  за  плечима.  

Ой  біжи,  біжи,  досадо,  не  вертай  до  хати,  
Не  пущу  тебе  колиску  синову  гойдати.  

Припливайте  до  колиски,  лебеді,  як  мрії,  
Опустіться,  тихі  зорі,  синові  під  вії.  

Темряву  тривожили  криками  півні,  
Танцювали  лебеді  в  хаті  на  стіні,  

Лопотіли  крилати  і  рожевим  пір'ям,  
Лоскотали  марево  золотим  сузір'ям.  

Виростеш  ти,  сину,  вирушиш  в  дорогу,  
Виростуть  з  тобою  приспані  тривоги.  

У  хмельні  смеркання  мавки  чорноброві  
Ждатимуть  твоєї  ніжності  й  любові.  

Будуть  тебе  кликать  у  сади  зелені  
Хлопців  чорночубих  диво-наречені.  

Можеш  вибирати  друзів  і  дружину,  
Вибрати  не  можна  тільки  Батьківщину.  

Можна  вибрать  друга  і  по  духу  брата,  
Та  не  можна  рідну  матір  вибирати.  

За  тобою  завше  будуть  мандрувати  
Очі  материнські  і  білява  хата.  

І  якщо  впадеш  ти  на  чужому  полі,  
Прийдуть  з  України  верби  і  тополі.  

Стануть  над  тобою,  листям  затріпочуть,  
Тугою  прощання  душу  залоскочуть.  

Можна  все  на  світі  вибирати,  сину,  
Вибрати  не  можна  тільки  Батьківщину. 

Пророцтво 17-го року

Гранітні обеліски, як медузи,
Повзли, повзли і вибилися з сил —
На цвинтарі розстріляних ілюзій
Уже немає місця для могил.
Мільярди вір зариті у чорнозем,
Мільярди щасть розвіяні у прах.
Душа горить. Палає лютий розум.
І ненависть регоче на вітрах.
Коли б усі одурені прозріли,
Коли б усі убиті ожили,
То небо, від прокльонів посіріле,
Напевно б, репнуло від сорому й хули.
Тремтіть, убивці! Думайте, лакузи!
Життя не наліза на ваш копил.
Ви чуєте? На цвинтарі ілюзій
Уже немає місця для могил!
Уже народ — одна суцільна рана,
Уже від крові хижіє земля,
І кожного катюгу і тирана
Уже чекає зсукана петля.
Розтерзані, зацьковані, убиті
Підводяться і йдуть чинити суд,
І їх прокльони, злі й несамовиті,
Впадуть на душі плісняві і ситі,
І загойдають дерева на вітті
Апостолів злочинства і облуд!

Курдському братові

Волають  гори,  кровію  политі,
Підбиті  зорі  падають  униз,
В  пахкі  долини,  зранені  і  зриті,
Вдирається  голодний  шовінізм.

О,  курде,  бережи  свої  набої,
Але  життя  убивців  не  щади!
На  байстрюків  свавілля  і  розбою
Кривавим  смерчем,  бурею  впади!

Веди  із  ними  кулями  розмову,
Вони  прийшли  не  тільки  за  добром:
Прийшли  забрати  ім'я  твоє,  мову,
Пустити  твого  сина  байстрюком.

З  гнобителем  не  житимеш  у  згоді:
Йому  -  панять,  тобі  -  тягнути  віз!
Жиріє  з  крови  змучених  народів
Наш  ворог  найлютіший  -  шовінізм.

Він  віроломство  заручив  з  ганьбою,
Він  зробить  все,  аби  скорився  ти...
О,  курде,  бережи  свої  набої,
Без  них  тобі  свій  рід  не  вберегти.

Не  заколисуй  ненависти  силу.
Тоді  привітність  візьмеш  за  девіз,
Як  упаде  в  роззявлену  могилу
Останній  на  плянеті  шовініст.

Ти знаєш, що ти - людина?

Ти знаєш, що ти — людина?
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.

Більше тебе не буде.
Завтра на цій землі
Інші ходитимуть люди,
Інші кохатимуть люди —
Добрі, ласкаві й злі.

Сьогодні усе для тебе —
Озера, гаї, степи.
І жити спішити треба,
Кохати спішити треба —
Гляди ж не проспи!

Бо ти на землі — людина,
І хочеш того чи ні —
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.

***

Не докорю ніколи і нікому,
Хіба на себе інколи позлюсь,
Що в двадцять літ в моєму серці втома,
Що в тридцять — смерті в очі подивлюсь.

Моє життя — розтрощене корито,
І світ для мене — каторга і кліть…
Так краще в тридцять повністю згоріти,
Ніж до півсотні помаленьку тліть.

Ще один протест

До двадцяти бунтуємо завзято,
Шукаєм правди, кленемо брехню
І віримо, що нашому огню
Належить всяку нечисть спопеляти.

Тоді ми все бажаємо змінити,
В житті своє покликання знайти.
Яка хороша й нерозумна ти,
Наївна, мила юність неумита!

Та пройдуть дні, гарячі й безнадійні,
І ми стаєм холодні та спокійні,
Такі собі чиновнички черстві.

Уже в душі нема святого болю,
І розум наш не рветься вже на волю —
Ми раді тим, що ситі і живі.


ВИДЕО


Новое Время

Комментарии

1000

Правила комментирования
Показать больше комментариев

Еще на НВ style

Еще на НВ style

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: