Умер Олег Лышега. Семь избранных стихотворений известного украинского поэта

комментировать
Лышега родился в 1949 году в Ивано-Франковской области
Фото: Олександр Ласкін в Facebook

Лышега родился в 1949 году в Ивано-Франковской области

17 декабря в Киеве на 66 году жизни после тяжелой пневмонии умер известный украинский поэт и переводчик Олег Лышега.

Он родился в учительской семье, с 1968 года учился во Львовском университете на английской филологии, в 1972 году был отчислен за участие в неофициальном литературном кружке Львовская богема, был мобилизован в ряды советской армии.

По возвращении работал на фабрике в Тысменице, техническим служащим в Киевском театральном институте. До 1988 года публиковался в самиздате. В 1998 году по стипендии Фулбрайта год прожил в США.

Лышега - автор двух книг стихотворений, оказавших влияние на украинскую поэзию двух последних десятилетий. Испытал воздействие старой китайской поэзии, философии дзэн-буддизма. Переводил Элиота, Паунда.

Его перу принадлежат такие книги: Великий міст (1989), The Selected Poems (1999), Снігові і вогню (2002), Друже Лі Бо, брате Ду Фу…: (проза, 2010).

Также он получил премию ПЕН-клуба (международная организация, объединяющая профессиональных писателей, поэтов и журналистов, работающих в различных литературных жанрах) за книгу Избранные стихотворения.

НВ собрало семь стихотворений Лышеги:

ПІСНЯ 551

Поки не пізно – бийся головою об лід!
Поки не темно – бийся головою об лід!
Пробивайся, вибивайся –
Ти побачиш прекрасний світ!
Короп – той навпаки, зануриться в глибини,
Втече на саме дно –
Та короп і служить для того,
щоб колись бути пійманим, раніш чи пізніше..
Але ж ти людина – тебе не впіймає ніхто.
Коропи – ті не такі.
Цілі століття повільно осідають
Їхні зграї, полохливі і темні, –
Вони віддаляються в протилежний бік –
Бач, наше століття давно поспішає вслід? –
Торкається плавником як рукою їхніх плавників
І втікає.. ти покинутий? – але ж ти людина –
Не відчаюйся – ти проб’єшся.
Поки не пізно – бийся головою об лід!
О прекрасний неозорий засніжений світ.

Колискова

Спи, моя люба, усе засинає,
попивши на ніч з ріки молока.
Циферблат будильника
поріс сухим очеретом, дрімає.
Колиска твоя,
всміхнувшись прощально
білосніжним сміхом,
загойдалась на вітрі,
підвішена до неба снами.

Я заплету твої коси до завтра,
ранком нахилюсь над тобою в інеї,
стрічки яскраві, багряні.
Спи, моя люба,
в домі очерету горить свічка,
запалена мною, бездомним.
Крига над тобою, крига під тобою.
Полум'я відігріє пам'ять.
Спи, моя люба, усе засинає,
попивши на ніч з ріки молока.

ПІСНЯ 212

Так багато суперзірок, порослих очеретом..
Десь там Том Джонс
Співає про зелену-зелену траву..
В таку ніч місячними борами
Водять хороводи опеньки,
Притрушені цинамоном..
Як би я хотів пуститись знову
Тим Чумацьким Шляхом назад,
Поорати ще теплий пил..
В таку ніч
Відкриваються найбільші оперні театри –
Для тих, хто в морі, для тих, хто не спить
Елла Фітцджеральд
Мажеться глиною голубою –
Ми не пропадем у цьому світі!
Ніколи, ніколи не сумуватиму –
Зовсім як дерево низенько над водою

ПІСНЯ 352

Коли вам так забаглось погрітись,
Коли вам так хочеться перекинутись хоч словом,
Коли вам так хочеться хоч крихту тепла –
То не йдіть до дерев – там вас не зрозуміють,
Хоч архітектура в них просто космічна
І з комина в’ється прозорий димок..
Не йдіть у ці гори хмарочосів –
з тисячного поверху
На вас можуть висипати жар..
Коли вже вам так не терпиться за теплом,
То йдіть на завіяний снігом город,
Там скраю стоїть самотня хата хрону..
..А ось і вбога хата хрону..
Світиться? – світиться.. він завжди дома –
Стукайте до хати хрону, стукайте до цієї хати..
Стукайте – і вам відчинять..

ПІСНЯ 882

Перший: Справжній тобі гербарій –
Гроші на деревах! –
Ідеш і зриваєш, і сієш по снігу..
Та не такий там уже й мед,
Скажіть мені:
А коли на кожному дереві
сидить по кілька ворон в інеї –
Хіба ж це гербарій?
А словник безсилий..
Другий: Шапки нема,
Кожуха нема – хіба це зима?
Третій: А я написав там оду латинською мовою, Починається так: “Донесення” –
дві крапки –
“Нарешті” – знак оклику –
“Ріка прийняла кригу” – знак оклику, А може, й кома –
“Дала поцілувати рученьку свою”.
Другий: Що не кажіть, а в наш час
Просто неможливо без латини –
А хто з нас знає,
Як, наприклад, по-їхньому “плакуча верба”?
Перший: Ох, дай Боже пережити цюю зиму.

ПІСНЯ 7

Усе розкидано..
Очерет укляк на коліна, просить не добивати..
Усе потрощене, порозпихане довкола ополонки
По найтемніших кутках..
Здавалось, вже не сплю,
Здавалось, ніщо не відірве долоні від серця..
Вночі вона скидалась, пульс падав..
Значить, заснув..
Справді, у сутінках весь вечір в сонних очеретах
Ніби чулось чиєсь ходіння..
Коли жорна, підвішені до повік, здригнулись,
Я ще встав, і, похитуючись,
Жбурнув туди камінь..
На тому ж місці колись
Промайнуло лице байдужості, хиже і юне,
Як в оперної співачки..
Ще, пам'ятаю, тиша..
Позіхнула земля перед снігом..
О, співає..

Батько

О, купання - це розкіш
Для нього, до того ж пізнього літа
У Вороні з дорослим сином..
- Тут була колись яма -
Він увійшов і одразу поплив,
Викидаючи перед себе, здавалось,
Незамочені руки - так ніхто вже не плавав -
Вийшов на броді:
- Може помиєш мені плечі?.
І поки намилював його,
Похилившись низько, він дивився на течію -
Миготливу, вируючу..
- Досить.. щось мені крутиться голова..
Може від води..
Він вибрів наосліп
І впав на сонці лицем у траву.

Песня группы Мертвий Півень и Виктора Морозова на стихи Лышеги Наша зима:


ВИДЕО

Комментарии

1000

Правила комментирования
Показать больше комментариев

Еще на НВ style

Еще на НВ style

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: