28 мая 2017, воскресенье

Последний герой. Швеция первой на континенте отказалась от идеи империализма

комментировать
Последний герой. Швеция первой на континенте отказалась от идеи империализма
Полтавская битва стала последней большой битвой, в которой участвовала Швеция. После поражения короля Карла XII в Северной войне Швеция отказалась от идеи империализма

У червні 1964 року перший секретар ЦК КПРС Микита Хрущов відвідав Швецію. Ідилію візиту зіпсувала давня історія союзництва шведського короля Карла ХІІ й українського гетьмана Івана Мазепи. Про неї господарю Кремля, а разом з тим усьому світові нагадали члени українського уряду у вигнанні на чолі з Ярославом Стецьком. У день прибуття Хрущова до Стокгольма українці в присутності журналістів поклали вінок на саркофаг Карла у церкві на острові Ріддархольмен.

“Ви хочете війни з Радянським Союзом? — зриваючись на крик, запитував Хрущов прем’єр-міністра Таге Ерландера на прийомі в мерії Гьотеборга, стародавньої столиці Швеції.— Яке значення мав цей вінок? Будете підтримувати Стецька у війні з Радянським Союзом?”

Завдяки пресі подія набула всесвітнього розголосу. “Всього за сто крон, які я витратила на квіти”,— згадувала пізніше Слава, дружина Ярослава Стецька.

Ерландеру тоді вдалося перевести ситуацію на жарт. Він після Другої світової війни незмінно очолював уряд Швеції, і за цей час країна остаточно стала на рейки політики невтручання. Але показове вшанування українцями Карла ХІІ самим шведам ще раз нагадало часи, коли їхня країна розпрощалась зі своїм імперським минулим. Цей доленосний крок було зроблено під час Північної війни 1700–1721 року, в якій союзником шведів в боротьбі проти Росії була Україна.

 

Імперські замашки

"Вони ніколи не питали про чисельність ворога, а лише про місце його знаходження”,— писав про шведських вояків Вольтер, французький філософ, перший біограф Карла ХІІ. Йшлося про часи, коли шведська армія назавжди витіснила данців з півдня Скандинавського півострова, а в 1634 році торгове містечко Стокгольм стало резиденцією королів. У довгому протистоянні з Данією шведи вигартували добротну регулярну армію. Вона прославилася ще у Тридцятилітній війні (1618–1648), першому загальноєвропейському конфлікті, коли виступила на боці німецьких протестантських міст супроти австрійських Габсбургів — католиків. У бій шведські загони водив король Густав ІІ Адольф, що для тодішніх монархів було вже дивиною. І його загибель під Лютценом була щедро винагороджена. Стокгольм отримав важливі північні німецькі землі і міста на Балтиці, і під кінець XVII століття вона фактично стала внутрішнім морем Швеції. Країна досягла нечуваних висот. Вона стала справжньою імперією, її купці заснували колонії в Північній Америці в гирлі Делавера і факторії в Західній Африці. Але тоді шведи ще не знали, що їхня імперія проживе недовго.

На сході континенту з’явився потужний претендент на створення власної імперії. 28‑річний московський цар Петро замислив здобути виходи до Балтійського моря, які були втрачені мало не сто років до цього його попередниками. В 1699 році Москва і Копенгаген уклали таємну угоду, до якої долучилася ще й Саксонія. Сподівання союзників на успіх підсилювало й те, що шведський престол посідав Карл ХІІ, якому заледве виповнилося 17 років. Але Швеція була міцним горішком.

У лютому 1700‑го данці атакували шведські володіння в Північній Німеччині, саксонці взяли в облогу Ригу. Однак несподівано Карл ХІІ висадив свої війська під Копенгагеном і змусив Фрідріха IV капітулювати.

Московський цар тим часом рушив 40‑тисячну армією в Естляндію (сучасну Естонію). Вчетверо менше військо Карла ХІІ одразу прибуло морем до Пярну і в битві під Нарвою розбило московітів. Про молодого шведського короля заговорила вся Європа. Тим паче що наступні кілька років йому довелося вести війну на два фронти. У Варшаві сейм обрав курфюрста Августа ІІ королем Речі Посполитої, бо той заприсягся, що розіб’є шведів і посилить позиції своїх нових підданих на Балтиці. Не зволікав і Петро І. До 1703 року росіяни зайняли обидва береги Неви, а за рік здобули Нарву.

Карл взяв Варшаву, після чого сейм обрав королем його ставленика Станіслава Лещинського. Коли шведи повернули на захід і ввійшли в саксонські володіння, Август ІІ виїхав назустріч Карлу з пропозицією миру і на знак відданості вручив йому шаблю, оздоблену коштовним камінням,— подарунок Петра І.

І ось тут Карл замислив повести свою армію на Москву. Штабу короля кампанія одразу видавалася ризиковою: військо було добряче пошарпане. Російськими дорогами пересуватися в дощову погоду було неможливо. Обіцяна підтримка Туреччини і Криму виглядала непевною. Коли Карл таки рушив з військом на схід, проти нього відразу виступив вічний природній союзник Росії — нестерпні кліматичні умови. Літо 1708 року видалося надзвичай сльотливим, і довгі переходи в таких умовах виснажили шведів. Не дійшовши 50 км до Смоленську, Карл повернув свої полки на південь — в Україну, до нового союзника, гетьмана Івана Мазепи.

 
 

 

Несподіваний союзник

Мазепа отримав гетьманську булаву 1687 року. Його обрання було чи не першим гучним прикладом адміністративного тиску на виборців в Україні. Він мав змінити засланого до Сибіру гетьмана Івана Самойловича, і його підтримувала московська цариця Софія. Раду, на яку 25 липня прибули лише 2 тис. козаків, оточувала російська залога, вишикувана у шість шеренг, щоб не допустити противників Мазепи. Вибори визнали легітимними. Запорукою тому стали підписані того ж дня Коломацькі статті, за якими російська військова присутність в Україні збільшувалася, гетьман не мав права встановлювати дипломатичні зв’язки і без царської згоди призначати чи знімати з посад старшину.

Незважаючи на це, 22 роки гетьманування Мазепи були добрими для України. Його коштом розбудовувалися міста, відкривалися навчальні і медичні заклади. Коли московський престол посів Петро І, Мазепа виказував йому всіляку підтримку. У війні з Туреччиною допоміг здобути приморську фортецю Азов. Стосунки між гетьманом і царем переросли в дружбу. Мазепа отримав від Петра орден Андрія Первозванного — другим після адмірала Федора Головіна, в Москві мав власний будинок. А коли Карл ХІІ увійшов у Польщу, гетьман намовив царя зайняти Правобережну Україну, яка була в складі Речі Посполитої за Вічним миром 1686 року.

Однак невдовзі Мазепа збагнув, що війну зі Швецією можна використати, щоб позбутися васальної залежності від Москви. З 1705 року польський король Станіслав Лещинський встановив таємні зв’язки з гетьманом. У листуванні між ними обговорювалася автономія України у складі Польсько-Литовсько-Руського князівства. Про це йшлося ще в Гадяцькій угоді 1658 року, яку підписав Іван Виговський і якій не судилося реалізуватися.

У квітні 1708 року генеральний суддя Василь Кочубей і полковник Іван Іскра відправили до Білокамінної донос на Мазепу. Вони повідомляли про 25 випадків, які свідчили про наміри гетьмана відколотися від Москви. Проте цар не повірив листу і звелів стратити його авторів.

Позиція Мазепи стала очевидною, коли шведське військо вступило в Україну восени 1708‑го. Гетьман публічно звернувся до своїх підлеглих: “Братія, прийшла наша пора. Помстимося москалям за їхнє тривале насилля над нами, за всі скоєні ними жорстокості й несправедливості!”

За словами Пилипа Орлика, який тоді був генеральним писарем, Мазепа уклав таємну угоду з Карлом. Згідно з нею Україна і землі, до неї прилучені, мають бути незалежними. Король зобов’язується оберігати їх від усіх ворогів і має вислати туди негайно допоміжні війська, коли цього буде домагатися гетьман. Усе завойоване на території Московії, але колись належне українському народові, має бути повернене до Князівства Українського. Мазепа мав керувати ним довічно. Після його смерті Генеральна рада мала обрати нового гетьмана. Король не має права привласнювати собі ані титулу, ані герба Князівства Українського. Задля безпеки шведського війська в Україні на весь час війни йому передаються міста Стародуб, Мглин, Батурин, Гадяч і Полтава.

У відповідь московське військо спалило гетьманську столицю Батурин і вирізало козацьку залогу разом з мирним населенням — загалом до 15 тис. В руках царських воєвод опинився увесь провіант і гармати, які обіцяв Карлові Мазепа. Перед цим царським загонам вдалося розбити великий шведський обоз біля білоруського містечка Лісна, який генерал Левенгаупт вів на підмогу королеві.

Скрутна ситуація не вгамувала Карла. На початку червня він обложив Полтаву, де була московська залога, і вирішив дати бій Петру. До цієї ризикової акції короля штовхала ще й звістка про готовність калмицького хана Аюки привезти цареві 40 тис. кінноти.

Шведи значно поступалися московитам. Проти 60‑тисячного війська Петра зі 102 гарматами Карл виставив лише 17 тис. солдат і лише чотири гармати. Мазепа зміг привести лише 6 тис. козаків на чолі із запорізьким кошовим Костем Гордієнком. До того ж напередодні бою король оглядав місцевість і був поранений в ногу кулею противника.

Шведи почали атаку 27 червня о 4:00 ранку. До восьмої у них вже закінчилися набої, і супротивники перейшли в рукопашну. Перед полуднем майже вся армія Карла була оточена і склала зброю. Король і гетьман з рештками своїх військ відійшли до Дніпра і поблизу села Переволочна перебралися на правий берег. Далі — до турецьких володінь. Отаборилися на околицях молдавських Бендер, де невдовзі 70‑річний гетьман помер, а козацька рада на його місце обрала Пилипа Орлика.

 

Кінець ілюзій

"Полтавська битва стала колосальною катастрофою не тільки для Швеції, але й для Європи,— пише сучасний шведський історик Петер Енглунд.— Вона зламала колишній баланс влади”.

Карл ХІІ провів у Туреччині п’ять років, марно сподіваючись намовити султана піти війною на Петра. Відколи король зі своїм військом залишив Стокгольм у 1700 році до загибелі від кулі біля норвезької фортеці Фредріхстен 1718-го, він жодного разу не повернувся до свого палацу. Однак навіть із Бендер Карл ефективно керував імперією. За його наказами, які за два тижні доходили до столиці, проводилися військова і податкова реформи, вперше в світовій практиці запроваджено посаду омбудсмена — відповідального за дотримання прав підданих.

“Якщо б розвиток Росії в разі її поразки під Полтавою затримався, скажімо, на 50–100 років, ми б зараз жили в абсолютно іншому світі",— вважає Енглунд. Після Полтави Петро заволодів східною Прибалтикою, майже повністю відтяв українські торговельні шляхи від Центральної Європи, а Мазепі московські церковники щороку стали виголошувати анафему.


ВЕРЕДЛИВИЙ ГІСТЬ: Радянський лідер Микита Хрущов на веслах під час прогулянки озером біля сільської резиденції шведського уряду Гарпсунд, червень 1964 року. Прем’єр-міністру Таге Ерландеру (на фото — праворуч)під час візиту кремлівського гостя довелося вислухати від нього гнівні зауваження з приводу церемонії вшанування українцями пам’яті короля Карла ХІІ у Стокгольмі
ВЕРЕДЛИВИЙ ГІСТЬ: Радянський лідер Микита Хрущов на веслах під час прогулянки озером біля сільської резиденції шведського уряду Гарпсунд, червень 1964 року. Прем’єр-міністру Таге Ерландеру (на фото — праворуч)під час візиту кремлівського гостя довелося вислухати від нього гнівні зауваження з приводу церемонії вшанування українцями пам’яті короля Карла ХІІ у Стокгольмі


Для Москви Полтавська битва назавжди стала канонічною. Вшанування Мазепи чи Карла ХІІ досі сприймається як національна образа. Тому й розлютив Хрущова влітку 1964‑го вінок від українців на могилі шведського короля. “Ви програєте так само, як під Полтавою!” — кричав він шведам, які на той момент вже 200 років як облишили ілюзії щодо своїх імперських амбіцій.

“Полтава була останньою великою битвою, в якій брала участь Швеція,— резюмує Карл Стурен, шведський підприємець, який цікавиться як давньою, так і новітньою історією своєї країни.— Шведи раніше за всі інші країни відмовилися від претензій на імперіалізм. І коли Карла XII не стало, Швеція почала займатися здебільшого внутрішньою політикою”.

Комментарии

1000

Правила комментирования
Показать больше комментариев

Последние новости

ТОП-3 блога

Фото

ВИДЕО

Читайте на НВ style

Крупным планом ТОП-10

Подписка на новости
     
Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: