11 декабря 2016, воскресенье

Брюховецький за кавою розповів про важливість української мови, зустріч з Солженіциним та відродження Києво-Могилянської академії

комментировать
Брюховецький за кавою розповів про важливість української мови, зустріч з Солженіциним та відродження Києво-Могилянської академії
За чашкою кави перший президент Києво-Могилянської академії, одного з кращих університетів країни, переповідає найяскравіші сторінки свого життя

На обід з НВ батько нової доби Києво-Могилянської академії, а нині її почесний президент В’ячеслав Брюховецький погоджується тільки за умови, що текст вийде українською мовою. А після погодження одразу ж пропонує зустрітися в кав’ярні Баобаб, що на Софіївській площі у Києві.

З того, як докладно він описує столик, який краще замовити, стає зрозуміло — Брюховецький в Баобабі не вперше і не вдруге. Зсередини маленька кав’ярня виглядає зовсім не київською, а швидше львівською — україномовне меню із знаменитими львівськими сирниками та іншими галицькими стравами.

— А, то ви раніше прийшли? Мабуть, вже й горілку без мене п’єте? — раптом з’являється біля столу усміхнений Брюховецький.

Горілки в Баобабі нема, проте вибір кави — великий. До неї ми замовляємо яблучний штрудель та пиріг з лососем. “Тут я відчуваю себе як вдома, в Україні,— пояснює вибір місця Брюховецький.— А в більшості ресторанів Києва офіціанти українською не розмовляють. От там себе справді відчуваєш наче серед баобабів”.

Насправді я вважаю, що освіта має бути консервативною

І одразу додає: принципове просування української мови для нього — не прояв войовничого націоналізму, а шлях до переосмислення нацією самої себе. Мовою думки не тільки формулюються, але й формуються, з них виростає свідомість суспільства. 68‑річний почесний президент не тільки створив один з найкращих вузів в країні, але й зробив собі ім’я: чимало українців вважають його беззаперечним моральним авторитетом, то і я з Брюховецьким, звісно, не сперечаюся, а відразу погоджуюсь.

З ним в сучасній історії України пов’язане не тільки відродження Києво-Могилянської академії, ректором і президентом якої він був протягом 16 років. Брюховецький став одним із засновників Народного Руху України — першої політичної партії національно-демократичного спрямування з часів проголошення незалежності. Таким чином Брюховецький знайомий практично з усіма вітчизняними політиками старшого покоління, зокрема, близько спілкувався майже з усіма українськими президентами.

В цьому році разом з іншими могилянцями Брюховецький відсвяткує 400‑річчя відновленого вузу, тепер вже у якості почесного президента. “Гарна позиція, з’явився нарешті час писати книжки”,— посміхається він, смакуючи каву.

Потяг до літератури Брюховецький відчув ще у дитинстві. Він пригадує, як семирічним торбами носив додому книги з бібліотеки. Розповідає і про дві книги, які вплинули на нього найбiльше.

Заради того, щоб прочитати в оригіналі першу з них — Старий та море Ернеста Хемінгуея,— він ще у школі взявся самотужки вивчити англійську мову. “Невеличкий словник англійської мови тоді коштував 45 копійок, проте просити такі гроші у батьків, які ледь утримували двох дітей та виплачували придбане у борг житло, годі було й думати”,— згадує Брюховецький.

І от одного разу він знайшов на дорозі 5 карбованців. Так він став щасливим власником словника та згодом вивчив англійську на рівні читача.

Дитяче захоплення згодилося багато років потому. Вже у часи перебудови Брюховецький виявився одним з небагатьох викладачів вищої школи, який знав англійську, згодом став одним з перших українських професорів, які працювали на запрошення університетів США та Канади.

Друга улюблена його книга — Один день Івана Денисовича російського письменника-дисидента Олександра Солженіцина. Вражений твором Брюховецький, онук ворогів народу, гостро відчув, за його власними словами, “як важливо бути українцем”. В роки його юності українська мова вважалася за другорядну, тому батьки віддали його навчатися в школу з російською мовою викладання, а згодом і технікум. Як і усі підлітки Черкащини, вдома з батьками Брюховецький спілкувався українською, а на загал — тільки російською. “І тут в один день все змінилося. Я зрозумів, що я українець, в мене своя мова, годі її соромитися”,— розповідає він.


В’ячеслав Брюховецький пiд час церемонії посвячення першокурсникiв у студенти
В’ячеслав Брюховецький пiд час церемонії посвячення першокурсникiв у студенти


В той же день він прийшов до Черкаського шахового клубу та вперше заговорив до всіх українською. А потiм відмовився від планів вступу до Московського інституту міжнародних відносин та подав документи до Київського національного університету ім. Шевченка.

На цьому історія про Солженiцина в житті Брюховецького не закінчилася. Вражений політичним полюванням на письменника в Радянському Союзі початку 70‑х, Брюховецький вирішив висловити підтримку Солженіцину, тоді вже Нобелівському лауреату.

— Ви ж з ним врешті зустрілися особисто? — питаю я.

Брюховецький хитро посміхається і питає, чи справді я хочу почути цю історію, бо вона довга. Я, звісно, хочу. Ми замовляємо ще кави та чай і протягом наступної години вiн оповідає майже детективну історію про те, як молодому українському студентові було шукати політично затаврованого кумира у Москві та Рязані, де він ніколи раніше не бував. Я усвідомлюю, що Брюховецький —  гарний оповідач.

— Це дивне відчуття, коли ти йдеш великим містом, а люди сахаються від тебе на сотню метрів лише тому, що ти питаєш про вулицю, на якій живе Солженіцин. Всі бояться і всі мовчать! — з хвилюванням в голосі розповідає Брюховецький.

Той досвід юності сьогодні дозволяє йому розуміти, що відбулося в російському суспільстві. Актуальні тепер страх та байдужість до долі іншого, готовність полювати на тих, хто шукає правди, лише дрімали десятки років, очікуючи свого часу.

П’ятиденний пошук завершився для Брюховецького хвилинним побаченням через паркан дачі музиканта Мстислава Ростроповича, де тоді зупинився Солженіцин. “Він лише мене перехрестив і сказав: якщо ви чесна людина, хай вас Господь береже, а якщо вас підіслали до мене, передайте господарям, я ні з ким не розмовляю. І пішов собі”,— згадує Брюховецький.

Вже через 20 років він напише листа Солженіцину, де розповість довгу пригоду своїх колишніх пошуків, а згодом навіть отримає відповідь та примірник улюбленого твору з підписом автора. Солженіцин ту їхню швидку зустріч, виявляється, пам’ятав.

Покінчивши з кавою, Брюховецький розповідає, що ідея заснувати університет нового типу в Україні з’явилася у нього саме під час перебування в США, де він викладав українську літературу на запрошення Ратґерського університету.

Він лише мене перехрестив і сказав: якщо ви добра людина, хай вас Господь береже

— Мене тоді вразила свобода студента, незашореність викладання. Та коли пройшов перший шок, я зрозумів: наші студенти набагато цікавіші, от би їм такі умови! — згадує він, відставляючи порожню кавову чашку.

Києво-Могилянська академія, найкращий і найпрестижніший вітчизняний вуз, що існував з 1615 по 1817 рік, здався йому найкращим плацдармом для реалізації цієї мрії. Але у той час приміщення академії займало військове училище, i iдею Брюховецького створити університет саме в цих стінах зустріли без ентузіазму навіть колеги с Руху. Найтяжчим було виселити з приміщень заклад, підпорядкований Міністерству оборони, згадує Брюховецький. “Мені навіть пропонували замість історичних корпусів будівлю Вищої партійної школи, уявляєте? Будувати університет свободи в будівлі Вищої партійної школи!” — емоційно каже він.

Несподівано відродження Могилянки підтримав тоді ще кандидат в президенти Леонід Кравчук, і процес пришвидшився.

“Взагалі то був прагматичний період. Тоді університету конче були потрібні гроші, i, як правило, ті, хто їх давав, були не найкращими людьми”,— визнає Брюховецький і підкреслює, що ті часи вже позаду.

Він згадує, як в період становлення університету боровся за мовне питання і любив жартома перевіряти викладачів, які запевняли, що завжди спілкуються українською мовою — дзвонив увечері на домашній телефон, щоб почути, якою мовою його співробітники відповідають на виклик.

Втім, він, колишній радикал, тепер до питання реформ в освіті ставиться обережно:

— Часто про мене пишуть як про великого реформатора освіти. А насправді я вважаю, що освіта має бути консервативною,— каже Брюховецький. Він переконаний, що в освіті головне — навчити людей мислити. І тут не треба бути революціонером, еволюційний шлях взагалі набагато ґрунтовніший.

— А що вас зараз надихає в житті? — на останок питаю я.

Брюховецький охоче розповідає про книгу, яку мріяв написати останні 20 років і до якої нарешті приступив. Присвячена вона буде Віктору Петрову, українському письменнику, історику, етнографу і розвіднику, який писав під псевдонімом Віктор Домонтович. В задумах професора — поєднати наукову монографію та захопливий детектив.

З початку розмови пройшло майже три години, і Брюховецький звичним рухом тягнеться до гаманця. Але я нагадую, що обiд за рахунок журналу.

На мить затримавшись, Брюховецький раптом щиро посміхається:

— То що ж ми тоді не пішли до якогось шикарного ресторану? Не замовили ікри та омарів? Добре, наступного разу підемо, як текст у журналі вийде,— жартує він, прощається і хутко виходить з кав’ярні.

.

5 запитань В’ячеславу Брюховецькому:

— Яку подію в житті ви вважаєте найголовнішою для себе?

— Відкриття Києво-Могилянської академії.

— Місто, в якому ви любите бувати?

— Найбільше я люблю Київ, Париж та Нью-Йорк. Вони мені близькі за духом. Але останнім часом, якщо йдеться про те, де б я хотів побувати, є таке маленьке містечко Міттенвальд в Німеччині. Саме там будуть розгортатися основні події мого детективу про Петрова.

— На чому ви пересуваєтесь по місту?

— Раніше більше пішки, бо жив в самому центрі і робота була недалеко. Потім почав пересуватись на метро, бо переїхав на Оболонь, де й зараз живу. Пізніше з’явилася за посадою машина з водієм, на якій і зараз їжджу. А в 60 років я купив собі Volkswagen Polo і вперше сів за кермо.

— Чого ви прагнете в житті?

— Я би хотів залишатись чесним в житті та прагну цього. Хотів би ще кілька онуків, але, мабуть, з того вже нічого не вийде.

Материал опубликован в НВ №26 от 24 июля 2015 года

Комментарии

1000

Правила комментирования
Показать больше комментариев

Последние новости

ТОП-3 блога

Фото

ВИДЕО

Читайте на НВ style

Статьи ТОП-10

Подписка на новости
     
Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: