#remembermaidan

"Якби Майдан продовжився, ліміт мого щастя був би вичерпаний"

13 ноября, 2014
НВ продолжает специальный проект #remembermaidan, приуроченный к годовщине Революции Достоинства и выходу первой книги, исследующей феномен Евромайдана #EUROMAIDAN - history in the making. Это истории участников событий зимы 2013-2014 и возвращение на главную площадь украинской столицы, ставшую символом мужества и отваги, взаимопомощи и самоорганизации. Все истории - смотрите на странице спецпроекта.
Александр Пилюгин

Фотограф светского портала JetSetter.UA. Во время Майдана - фотограф


___
Александр Пилюгин


У ніч на 30 листопада в мене надовго затягнулась зйомка, метро вже не ходило, поспішати не було куди, і виник настрій ― просто зайти на Майдан. На площі була дуже романтична і спокійна атмосфера: студенти, закутані в теплі ковдри, відпочивали біля діжок з багаттям, хтось читав, хтось співав пісні. Майдан був настільки доброзичливим, що його навіть важко було назвати акцією протесту. Я гуляв площею, фотографував людей. У певний момент помітив, що якісь хлопці поспіхом демонтують сцену, збирають апаратуру і так завзято тягнуть колонки по бруківці. Тоді я не надав цьому особливого значення і продовжував знімати.


Невдовзі прибуло декілька вантажівок, з яких почали виносити навіть не запчастини для «йолки», а металеву огорожу. Виникло неприємне передчуття ― щось не так. І вже наступної миті бачу, що згори (з Інститутської), як чорна маса, спускається міліція. На їхніх шоломах металевим світлом відблискують ліхтарі. Далі мінімальна пауза. І потім грубо, силою ці чорні шоломи зносили на Майдані всіх і все. Пам’ятаю, кинувся з камерою туди, де били студентів, та раптом відчув, як мене хтось схопив «за шкірки» і вигукнув: «Ты куда? Не вздумай!» То був фоторепортер Володимир Гонтар, якому я завдячую своїм здоров’ям і цілою технікою. Через 10 хвилин ніби цунамі прокотилося по Майдану. Я опинився на абсолютно порожній площі серед повної розрухи ― перекинутих діжок із тліючим вогнем і розкиданих особистих речей. Стало тихо.

фоторастяжка 3

© Фото: Александр Пилюгин

Наступної неділі ми з родиною вийшли на народне віче. У той день прийшла незліченна кількість людей, багато хто був з дітьми. Коли я дізнався, що на Банковій штурмують Адміністрацію президента, побіг з камерою туди. Тоді я вперше у своєму житті зіткнувся з тваринною агресією, яка йшла вже не від представників правоохоронних органів, а від радикально налаштованих молодиків. На кордон внутрішніх військ, де стояли хлопці по 18-20 років, нападали з ланцюгом, кидали в них бруківку та фаєри. Правоохоронці застосовували світлошумові гранати і кропили газ. Щоб зробити хоча б ковток свіжого повітря, мені довелося вилізти на високі ковані ворота. Однак, у певний момент кількість газу, шуму та вибухів стала настільки інтенсивною, що я просто «висів» на тих воротах і не міг не те що знімати, а дихати.


© Фото: Александр Пилюгин
© Фото: Александр Пилюгин


Потім внутрішні війська несподівано розступилися і наступної миті ряди «Беркута» погнали людей уздовж вулиці, почали бити кийками та чоботами. Ніби та агресія, яка йшла від активістів, повернулася зі сторони «правоохоронців», але помножена на десять. Пам’ятаю, біля тих воріт (прямо піді мною) знімав оператор з усіма позначками преси і з величезною відеокамерою. Тоді «Беркут» зі звірячою силою побив його кийками. Коли оператор вже лежав на землі з розбитою камерою, один «правоохоронець» замахнувся на мене, але не дістав і побіг лупцювати когось далі. Коли ситуація трохи заспокоїлась, я спустився на землю і познімав «бекстейдж» сутички. А він був такий ― побиті протестувальники, побиті журналісти, побиті міліціонери, розтрощена техніка… Я думав, звідки у людей стільки агресії, чому вони одне одного так ненавидять? Коли вже вдома прочитав новини, стало ще страшніше ― виявилося, що кількість постраждалих була набагато більшою.

© Фото: Александр Пилюгин

Щоб захистити Майдан, по периметру центральної площі встановлювали барикади. Вночі 10 грудня повідомили, що планується великий штурм Майдану. Я не міг сидіти вдома прикутим до телевізора, де онлайн показували, як площу оточують тисячі беркутівців. З мого дому до Хрещатика доволі пряма дорога, і спочатку я йшов пішки. Коли сильно змерз, зупинив таксі, запитав, скільки коштуватиме доїхати до Майдану, а водій каже: «Могу довезти только до Михайловской», ― і заломив 100 гривень. Мені хотілося набити морду тому баризі, який наживався на «ажіотажі». Хоча було багато випадків, коли водії безкоштовно возили людей на Майдан. Наприклад, на фейсбуці навіть створили спільноту «Доїхати на Майдан».

Коли нарешті дійшов до Хрещатика, довго не міг пройти крізь самооборону біля барикад. Тоді хлопці ретельно перевіряли кожного. Там я і зустрів свого знайомого з Донбасу, з яким потоваришував кілька днів тому. Він шість років працював на заводі за місячну зарплатню 1600-1800 гривень. Розповідав, що якщо ти не «бандіт», особливих шансів на нормальне життя там немає, що він прибув у Київ, аби захистити людей від того «покращення», яке сповна відчув на собі. Ще казав, що він місцевий байкер і у компанії його кличуть Ключ. Тієї ночі той самий Ключ і відкрив мені двері на Майдан.


Байкер Ключ / © Фото: Александр Пилюгин
Байкер Ключ / © Фото: Александр Пилюгин


Приблизно о 4-й годині ранку до мерії під’їхав бульдозер руйнувати барикади. Перед ним вишикувалась величезна шеренга внутрішніх військ. І раптом бачу ― перед ними усіма стає молодий чоловік у костюмі супермена. Я подумав: «Ну, що ти один можеш зробити проти цієї тренованої маси?» Якісь міліціонери намагалися з ним домовитись, «порєшать» питання, водій бульдозера щось високомовно кричав, а він: «Ні, не пущу!» Так вони і не пройшли, ніби таємничий український супермен, який невідомо де пропадав, у потрібний момент з’явився і зупинив всю ту нечисть.

фоторастяжка - супермен

© Фото: Александр Пилюгин

Тієї ночі мене дуже вражали зваженість і спокій людей на барикадах. Така ситуація: стоїть біля Профспілок така «жидєнька» барикада, а за нею «Беркуту» видимо-невидимо. Вони розрізають огорожі, а самооборона спокійно стоїть, ніби вже тисячу разів таке робили ― рутіна. Раптом барикада падає, «Беркут» її розтягує по шматках, а з іншої сторони її вже починають відбудовувати. І значно швидше, ніж ті «правоохоронці» її розбирали. Потім, певно, до них дійшло, що то «бєспєрспєктівная ідєя», і вони зупинилися. На світанку все заспокоїлось, я подумав: «Все добре ― вистояли», ― і поїхав додому.


© Фото: Александр Пилюгин
© Фото: Александр Пилюгин


18 лютого я знімав на Інститутській, коли «Беркут» вже з наснагою обстрілював людей гумовими кулями. Там я і отримав свою «кулю в лоба». Тільки з фотоапаратом визирнув із-за дерева ― секунда ― і одразу потемніло в очах. Прилетіла та куля з гвинтівки «ФорТ» з відстані приблизно 50 метрів прямісінько мені у лоба. Ну що ж, цікаві відчуття! Тоді дослідив на собі, що таке кінетична енергія, скільки її в тій гумовій кулі… І дотепер захоплююся беркутівцем, котрий зумів з тієї відстані так влучно поцілити ― крутий чувак, напевно.


© Фото: Александр Пилюгин
© Фото: Александр Пилюгин


фоторастяжка - молотова

© Фото: Александр Пилюгин

фоторастяжка 4

© Фото: Александр Пилюгин

© Фото: Александр Пилюгин

Фоторастяжка 3

© Фото: Александр Пилюгин

20 лютого я лишив вдома камеру, позичив у родича металеву каску (ніби та каска могла захистити від кулі) і пішов із товаришем на Інститутську. Коли пройшла основна хвиля вбивств, десь о 4-5 годині дня, люди з Майдану несли мішки з бруківкою, щоб відновити барикаду на Інститутській ― і ми разом із ними. Тут я почув постріл, і поряд впала людина. Кров. Всі навколо лягають. І ти теж. Лежиш на відкритій території і не розумієш, звідки був постріл, чи буде наступний. Знаєш лише, що снайпер явно тебе бачить. Потім стало відомо, що загинув киянин ― остання жертва снайпера в той день. Ти стояв у кількох метрах, а снайпер з невідомої причини обрав іншого чоловіка і вистрілив йому у шию.

Мушу сказати, що за минулу зиму я змусив свого янгола-охоронця попрацювати. Було немало ситуацій, коли буквально кілька секунд відвертали від мене лихо. Можливо, якби Майдан продовжився, ліміт мого щастя був би вичерпаний.


© Фото: Александр Пилюгин
© Фото: Александр Пилюгин


Зараз я намагаюся залишити у пам’яті лише хороше. Для мене Майдан був певним анклавом всередині країни, де у кожної людини була можливість знайти свою роль. Ти кухар – прекрасно, є кухня, ти афганець ― будь ласка, навчай людей будувати барикади… Спеціалісти знаходилися в кожній справі, і багато людей розкрили свій потенціал, який ніби роками чекав, поки його віднайдуть. Вражало, що науковці виконували необхідну фізичну роботу поряд із людьми з глухого поліського села. Люди були різні, але виконували спільну роботу, їли з одного казана, потім разом грілися біля діжок… Для мене таким залишиться Майдан. Добрим, гуманним та теплим.

Фоторастяжка - последняя

© Фото: Александр Пилюгин

___________________________________

Книга #EUROMAIDAN History In The Making - первое двуязычное издание о Революции Достоинства. Проект документирует и исследует Майдан: как историческое событие, набор общих ценностей, пример самоорганизации и как художественное явление. В книгу вошло более 200 снимков 46 фотографов. Помимо уникального иллюстративного ряда (многие фото публикуются впервые), в издание вошли тексты известного украинского историка Ярослава Грицака и философа Тараса Лютого, описавших феномен и мифологию Евромайдана. Автором текстов о явлениях Майдана стала Екатерина Сергацкова («Украинская правда»), один из наиболее резонансных журналистов Евромайдана, автором текстов о хронологии событий с 30 ноября 2013 года по 22 февраля 2014 года - Константин Донин, главным редактором выступил Глеб Гусев (Esquire). Презентация книги состоялась 7 ноября 2014 года. #EUROMAIDAN - History In The Making - совместный проект агентства Art Management и издательства «Основи». Автор идеи  - Владимир Кадыгроб.

Проект #remembermaidan создан AGENTSTVO special projects специально для «Нового времени».

Присоединяйтесь к проекту #remembermaidan

Присылайте свои истории и фото на и-меил remember@euromaidanbook.com

Комментарии

Комментарии

1000

Правила комментирования
Показать больше комментариев