5 декабря 2016, понедельник

Катманду государственной службы

комментировать
Что происходит в Непале, и должен ли там быть исполняющий главы Госслужбы по чрезвычайным ситуациям Зорян Шкиряк

Прогигикавши зі мною увесь ранок над повідомленнями і особливо коментарями "широких верств громадськості" над неймовірними пригодами Зоряна Шкіряка в Гімалаях, моя хатня мати Тереза Victoria Yaremenko чи то зі співчуттям, чи то з надією висловила припущення: ну, не можуть його після такого не звільнити.

Може і не звільнять. Більше того, думаю, що коли Великарятувальнаекспедиція повернеться в Україну, ми побачимо і почуємо з блакитних телеекранів усю правду про її самовідданого і мужнього керівника, який попри все рятував все, що міг. Ну, правда, за що ж критикувати Шкіряка - він же особисто не ремонтує літаки, і поломані запчастини до них не добирає, і включення майстра йоги в рятувальну делегацію на батьківщину йоги комусь може здатися більш, ніж логічним (ну, то деталі, що йогиня виявилась близькою людиною і музою пана міністра надзвичайних ситуацій). Вибрехатися у нас можна з усього. Тим більше, якщо уряд коаліційний, а учасник скандалу майже ветеран АТО і майже герой революції.

Але я би його звільнив. Так мене учили. Дуже різні люди - Анатолій Зленко і Костянтин Грищенко, навіть не знаючи наскільки вони подібні (одна школа), "шпетили" колись мене, одного з наймолодших на той час в історії МЗС начальників управлінь за те, що готую документи самостійно. Ну, власне, сварили не за якість чи за те, що я умію готувати документи. Претензії їхні були з розряду уроків стратегії, які безсмертний Васілій Іванович давав Пєтьці: де має бути командир?

Це складний і нервовий труд - допомагати потерпілим закордоном співвітчизникам. Але сталось Катманду. І це симптом

Командир зобов’язаний бути на командному пункті. Це аксіома. Командир/начальник зобов’язаний знати і уміти робити усе, що знають і уміють його підлеглі (і бажано краще за них). Але це не означає, що керівник має все робити замість своїх підлеглих. Основне завдання керівника, тим більше рівня міністра, - це політика розвитку своєї галузі і організація процесу. Якщо керівник займається роботою своїх підлеглих, то хто в цей час займається його роботою? Якщо керівник ухиляється від своїх обов’язків заради задоволення займатися тим, що, на його думку, у нього виходить краще - то навіщо він потрібний?

Що штовхає дорослих і розумних, здавалось би, чоловіків та ще й обтяжених недитячими посадами на особисту участь у місії, на кшталт тієї, в якій непристойно застряг Зорян Шкіряк?

Мій прихід на роботу в січні 2009 року на роботу в Секретаріат президента України майже збігся у часі з іншою Великоюрятувальноюекспедицією - рятували теплохід "Фаїна" з екіпажем і танками. Загалом уся ситуація була трагікомічна. Трагедія - це все, що відбувалось з "Фаїною", моряками, вантажем і операцією з їх викупу. Комедійними виглядали лише приготування Банкової. Будь-який український президент не може не подбати про співвітчизників закордоном (при цьому про співвітчизників в Україні усі вони дбають значне гірше) - не надіслати літак, щоб підібрати їх за тридев’ять земель. Віктор Ющенко надіслав за 20 чи 30-ма моряками "Фаїни" цілий президентський ІЛ-62.

Роль Зоряна Шкіряка в лютому 2009 році виконував заступник глави адміністрації президента Андрій Гончарук, а на роль тренера по йозі він обрав мого безпосереднього керівника, начальника головного управління зовнішньої політики Миколу Точицького. Джентльмени готуватися рятувати співвітчизників в Момбасі з усією серйозністю. Навіть про прививки собі подумали (виявилось, що можна і без, але лише після наради з керівництвом МОЗ) та не забули отримати для себе новеньке військове спорядження. Оскільки вивозили з Кенії моряків елітарні підрозділи дипломатичної служби під непомітним, але активним покровительством служби зовнішньої розвідки, то посольство в Кенії натерпілось від невпинних вказівок, "щоб там усе було добре" включно з рівнем зустрічаючих наш урядовий борт на летовищі в Момбасі.

Це типовий піар за державні кошти з рецидивом запізнілої романтичної анальної сверблячки у дорослих хлопчиків. І, очевидно, мало що змінилось в Україні, адже знову літак, знову політики і державні службовці рятують бозна де бозна як громадян України.

Завдяки Bohdan Kutiepov я, наприклад, також дізнався, що в ході "рятувальної операції" в Індії також перебував директор департаменту консульської служби МЗС України Андрій Сибіга. Я, не дай Боже, не хочу порівнювати Андрія Сибігу з іншими названими персонажами - реально не та школа і не те виховання в людини. Але і пояснити перебування очільника консульської служби МЗС в Індії пояснити важко. Ну, хоча б тому, що колись лише в Києві в цьому департаменті працювало понад 100 осіб, а ще і в кожній дипустанові закордоном є щонайменше один консульський працівник, а в Непалі є почесний консул, який нібито зголосився допомагати за свій кошт (це власне і є причина, чому ми призначаємо іноземців почесними консулами). І багато хто з них вже мають особистий досвід участі і евакуаціях громадян з гарячих точок чи зон стихійного лиха.

Одним словом, є кому доручити. І треба саме доручати, організовувати процес - це функція керівника. Напевне це красива картинка - втомленим, але задоволеним вийти в Борисполі з літака з такими ж втомленими, але щасливо порятованими земляками. 

Але, по-перше, це ще треба вміти організувати. А, по-друге, і це основна причина чому керівник державної рятувальної служби і консульського департаменту не повинні самотужки вивозити громадян в Україну - природні лиха і техногенні катастрофи стаються скрізь і весь час. І часто це стається в регіонах, де кількість громадян України в тисячі разів може переважувати непальські 170 осіб мінус 30, які не хочуть вертатися, і мінус 100, які не дочекаються літака МНС. 

Тому керівник має керувати. В тому числі переконатися, що в разі виникнення непередбачуваних обставин, рятувальна операція без затримок і перешкод отримає додаткове фінансування, допомогу тощо.

З моменту перших постів Yevgeniy Ikhelzon про непальське лихо, а також отримання кількох звернень ФБ-друзів з запитаннями, що відбувається не так, і чим можна допомогти, не хотів нічого писати на цю тему. Просто мені доводилось займатися подібними речами. Це складний і нервовий труд - допомагати потерпілим закордоном співвітчизникам. Тому хотілось проявити повагу і довіру до праці причетних.

Але сталось Катманду. І це симптом. Хоча ми вже звикли, що допомогти нам нікому. Все самі. Справимось.

Текст публикуется с разрешения автора

Оригинал

Комментарии

1000

Правила комментирования
Показать больше комментариев
Если Вы хотите вести свой блог на сайте Новое время, напишите, пожалуйста, письмо по адресу: nv-opinion@nv.ua

Мнения ТОП-10

Читайте на НВ style

Последние новости

Подписка на новости
     
Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Все материалы раздела Мнения являются личным мнением пользователей сайта, которые определены как авторы опубликованных материалов. Все материалы упомянутого раздела публикуются от имени соответствующего автора, их содержание, взгляды, мысли не означают согласия Редакции сайта с ними или, что Редакция разделяет и поддерживает такое мнение. Ответственность за соблюдение законодательства в материалах раздела Мнения несут авторы материалов самостоятельно.