22 февраля 2017, среда

Медвежьи оправдания: как РФ обосновывает аннексию

комментировать
Пять законных оснований для возвращения Крыма в «родную гавань» по версии российских ученых

Протягом минулого року російські науковці доклали чимало зусиль для виправдання дій Росії щодо анексії Криму. Аргументи шукали по всім підвалам і горищам міжнародного права. Ключовими при цьому стали дві речі: “Їм можна, то чому нам ні?” і “Ми діємо виключно в рамках норм міжнародного права”. Мабуть, власноруч витлумаченого.

Окремо слід відзначити відносно коротку міжнародно-правову пам’ять й подвійність стандартів Росії. В останньому, справедливо кажучи, звинуватити можна не тільки її – прикладів подвійності в політиці вистачає. Щодо першого – підстав для претензій більше, адже сила міжнародного права якраз і полягає в його стабільності. На жаль, поки що у відомого «мішки» з тайги закон – дишло, і міжнародне право – теж дишло.

Отже, російськими юристами-міжнародниками пропонуються такі аргументи на користь правомірності анексії Криму:

1. Відновлення історичних прав Росії на Кримський півострів

Виявляється, Крим – історична територія Росії. Звичайно, до уваги береться потрібний період часу – з моменту захоплення Криму у татар. Здобувши право на півострів тоді, Росія, ясна річ, має усі права на нього тепер. На такій позиції стоїть відомий професор Чернічєнка, який також наводить в якості прикладів відновлення історичних прав повернення до складу СРСР (читай, Росії) Бесарабії в 1940 році і Гон-Конгу до складу Китаю в 1999 році. Зауважу таке: по-перше, приклади некоректні (про Гон-Конг домовилися, статус Бесарабії було закріплено в повоєнних угодах), по-друге – приклади небезпечні. І справа не тільки у підриві стабільності міжнародного правопорядку (а ну як кожен тепер захоче відновити історичні права на ті чи інші землі), а й ефекті бумерангу. Нагадати історичну назву міста Калінінград, а також - в чию гавань він мав би повернутися?

Косовари зазнавали багатовікових гонінь і кровопролиття. Кримчан українською мовою ніхто не катував

2. СРСР розвалився неправильно, а Хрущов - волюнтарист

На думку Нарочніцкої Наталії, роз’єднання СРСР було незаконним, що призвело до порушення прав його народів. Україна, Грузія, проголосивши незалежність, порушили закон про вихід з Радянського Союзу. В Криму також, на думку шановних викладачів, “бунтували” проти “потрапляння” в склад української держави, але кримчан ніхто не питав у 1991 році, з ким бути. Також підкреслюється відсутність внесення змін до Конституції РФРСР 1955 року, відповідно до якої Крим визнавався її складовою, а рішення Хрущова про передачу Криму Україні називають волюнтаристьским. Водночас, хочеться нагадати “знавцям” базовий принцип права – порушення не виправдовує порушення у відповідь. Тому навіть якщо в Росії виникли сумніви (тепер) щодо кримських маневрів сивої давнини, впевнений, що дипломатичні канали й міжнародні судові установи були б здатні розібратися в ситуації не менш ввічливо, ніж зелені чоловічки.

3. Влади в Україні не було, домовлятися було ні з ким

Дипломатичні канали, виявляється, кримчан би від катка неонацизму не врятували – домовлятися було ні з ким, влади в Україні не було. Мав місце антиконституційний переворот (Янукович неконституційно втік), Конституція не діяла, референдум був законним, з міжнародними (абхазькими й південно-осетійськими) спостерігачами. У відповідній постанові Верховної Ради АРК “Про проведення загальнокримського референдуму” передумовами цього дійства визнавалися антиконституційний переворот, порушення націоналістичними силами Конституції і законів України, проникнення “правосєків” в Крим з метою загострення ситуації і незаконного захоплення влади, а також відсутність легітимних органів держвної влади в Україні. “Майдан не пройде!”, - сказали Аксьонов і Константінов, - “Путін з нами”. І, під наглядом ввічливих людей, але без журналістів, проголосували за постанову про референдум.

У цьому умовиводі найбільше дивують дві речі: ігнорування Верховної Ради України, з якою геть нічого “антиконституційного” не відбувалося і, власне, Росією організована втеча (евакуація) легітимного Януковича, про що нещодавно розповідав Путін. Таким чином, під “домовитися” Росія, вочевидь, мала на увазі рівно те, що зробила – анексувати територію. Слідкуємо уважно за переговорами по Донбасу.

4. Кримчани в Росію самі захотіли, тому їхній вибір треба поважати

Раз української влади не було, домовлялися з кримчанами. Організували захист органів влади (мабуть, від прониклих “правосєків” з націоналістичними катками) силами військовослужбовців ВМФ РФ (не України) і добровольців (на сучасних танках Т-90 з воєнторгу). Провели “сигнальне голосування” щодо настроїв кримчан – про це також повідомив Путін у нещодавньому інтерв’ю. Здійснили референдум з міжнародними спостерігачами, на якому народ висловився за приєднання до Росії.

Зупинюся детальніше на народі: за твердженням Чернічєнка, жителі Криму – це суб’єкт міжнародного права ad hoc, нарівні з народом. Але ж народ – український, народ – російський, кримсько-татарський. Не кримський. Цікаво, чим жителі Печерського району Києва не суб’єкт міжнародного права в такому разі. І чому б Вінниччанам не зорганізувати референдум про самовизначення і приєднання до Швейцарії з посиланням на те, що у Вінниці курсують трамваї з Цюріха. Також слід підкреслити, що українське законодавство не зачиняло дверей до виходу зі складу України / самовизначення. Інша справа, що цими механізмами ніхто й не думав спробувати скористатись.

5. Крим = Косово

Косово – албанський анклав на території колишньої Югославії, заселений переважно мусульманами-косоварами й оточений поселеннями сербів-християн. Після тривалого й кривавого протистояння, неодноразових спроб домовитися у 2008 році було проголошено незалежність Косово. Це рішення підтримали більшість західних держав, станом на зараз всього 108 країн визнають незалежність Косово. Не Росія, звісно, яка тоді цілковито підтримала територіальну цілісність Сербії та звинуватила американців в сепаратизмі. Уже того ж року на карті російського світу з’являються Абхазія з Південною Осетією (“Почему им можно, а нам нет?”).

Ще шість років знадобилося для розвороту свого ставлення до міжнародного права у цьому зв’язку: самовизначення кримчан було законним, а відповідний принцип міжнародного права, виявляється, переважає над принципом територіальної цілісності. Заперечуючи такий підхід, слід підкреслити деякі відмінності між справами Косово і Криму. Насамперед, кримчани – не народ. По-друге, косовари зазнавали багатовікових гонінь і кровопролиття. Кримчан українською мовою ніхто не катував. Нарешті, проголошення незалежності Косово відбулося після неодноразових спроб досягти мирного врегулювання конфлікту. Росія час не витрачала, а діяла одразу.

Таким чином, очевидним є доволі вибіркове ставлення Росії до міжнародного права: оця норма нам підходить - беремо; цю ми тлумачимо отак - берем; оця нам не підходить. Не берем. І взагалі, ми мішка, ми в тайзі. Ноги міжнародного права в тайзі, на жаль, не було і не очікується. Сумно лише, що російські колеги, юристи-міжнародники, такі ж вихідці з радянської школи міжнародного права, повернулися до тайги.

Комментарии

1000

Правила комментирования
Показать больше комментариев
Если Вы хотите вести свой блог на сайте Новое время, напишите, пожалуйста, письмо по адресу: nv-opinion@nv.ua

Мнения ТОП-10

Читайте на НВ style

Последние новости

Подписка на новости
     
Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Все материалы раздела Мнения являются личным мнением пользователей сайта, которые определены как авторы опубликованных материалов. Все материалы упомянутого раздела публикуются от имени соответствующего автора, их содержание, взгляды, мысли не означают согласия Редакции сайта с ними или, что Редакция разделяет и поддерживает такое мнение. Ответственность за соблюдение законодательства в материалах раздела Мнения несут авторы материалов самостоятельно.