23 июня 2017, пятница

Как власть превращают в бизнес

комментировать
Рынок административных услуг – это десятки миллиардов гривен ежегодно. Поэтому соблазн оставить в законодательстве коррупционные лазейки очень велик

Україні потрібні всі реформи і практично одночасно. Серед них багато надзвичайно складних і непопулярних. А є відносно прості і такі, що дали б швидких політичних дивідендів владі та були б приязно сприйняті суспільством. Але чомусь вони не впроваджуються. Одна з таких реформ – це реформа системи надання адміністративних послуг (різних дозволів, ліцензій, паспортів тощо).

Питання адміністративних послуг було серед пріоритетів в усіх урядах, починаючи з 2006 року. Багато вдалих змін відбувалося навіть без підтримки «зверху». Головним рушієм таких змін виступали органи місцевого самоврядування окремих міст, зокрема, Вінниці, Івано-Франківська, Луцька та інших. У цих містах почали відкриватися єдині офіси - центри надання адміністративних послуг (далі – ЦНАП). І нині ці офіси за організацією не поступаються найкращим західним зразкам. Особливості лише у номенклатурі послуг.

Зі скрипом та серйозним спротивом мінімальні здобутки досягалися навіть у 2011-13 роках. Хоча більшість з цих здобутків перекреслювалася забиранням повноважень у місцевого самоврядування на користь центральних органів виконавчої влади. Тому основними ворогами реформи адмінпослуг були міністри, які у законний або й не дуже спосіб збагачувалися з відомчих централізованих схем надання адміністративних послуг. Адже ці схеми приносили непоганий дохід керівникам відомств та їх «смотрящим». Саме тому в останні роки було централізовано повноваження у сфері земельних відносин, будівництва, реєстрації бізнесу, реєстрації прав на нерухоме майно тощо.

Після формування демократичного уряду у лютому 2014 року здавалося, що влада почне орієнтуватися на очікування суспільства. У сфері адмінпослуг продемонструвати це можна було досить легко:

Необхідно пам’ятати, що держава - це не комерційна структура, вона не повинна заробляти на владній монополії

1) зайнятися повноцінною дерегуляцією та скасуванням надуманих адміністративних послуг (наприклад, довідок про несудимість);

2) впорядкувати відносини щодо оплати адміністративних послуг;

3) провести децентралізацію адміністративних послуг.

Але майже нічого з цього не відбувалося. І якщо у перших двох напрямах можна звинувачувати кого, то питання децентралізації послуг носить суто політичний характер. Це можна проілюструвати на прикладі таких функцій як реєстрація суб’єктів господарювання та реєстрація прав на нерухоме майно. В часи Януковича міністр юстиції Лавринович забрав ці повноваження у місцевого самоврядування. Очевидним було найпростіше рішення – повернути ці повноваження та власне державних реєстраторів із системи Мін’юсту туди, звідки їх забрали.

Для громадян і бізнесу – це реальний крок до кардинального покращення якості надання адміністративних послуг. За таких умов і міста, і райони змогли б надавати ці послуги через інтегровані офіси – центри надання адміністративних послуг. І це просте рішення вже дає відчутний результат. Бо сьогодні, при централізованій відомчій моделі, громадяни оцінюють загальну якість адміністративних послуг на «добре» і «дуже добре» - лише 5% сумарно. В той самий час, послуги які отримуються через ЦНАП мають ці ж оцінки на рівні 79%. Тобто різниця колосальна.

Але, на жаль, уряд виявився абсолютно  неготовим до повернення раніше забраних повноважень. Зокрема, так випливає з поведінки міністерства юстиції. Бо децентралізація реєстраційних повноважень Мін’юсту - це рішення, яке вкладається у кілька абзаців змін до двох законів, і потребує на ухвалення 2-3 тижні та на втілення ще 2-3 місяці.

Натомість Мін’юст обрав альтернативну політику – так званої «конкуренції». Зокрема, пропонується надати споживачеві можливість обирати надавача послуги, і для цього уповноважити на надання адміністративних послуг «інших осіб». У дискусіях серед таких осіб називають – нотаріусів і банки. Ідея загалом прийнятна. Але ця ідея очевидно вимагає ще однієї складової – комерційної мотивації «інших осіб» до участі в наданні адміністративних послуг, тобто комерціалізації. Плата за адміністративні послуги повинна давати можливість заробітку, тобто надання адміністративних послуг мусить стати прибутковою діяльністю. А от щодо цього вже є дуже серйозні сумніви, адже:

1) держава не може перетворюватися на комерційну структуру, бо має інше призначення і вже зібрала з суспільства податки;

2) комерційна складова буде перешкодою для дерегуляції, бо якщо на послугах можна заробляти, то для чого їх скорочувати;

3) очікування прибутку змушуватиме постійно підвищувати вартість послуг;

4) якщо накласти це на корумпований український грунт, і на бідні органи влади з їх постійними скороченнями службовців, то у такий спосіб можна створити непоганий приватний бізнес на державних послугах;

5) у сьогоднішніх умовах тотального зубожіння надто дорогі послуги можуть призвести до додаткового невдоволення владою.     

Крім того очевидно, що комерційні суб’єкти не підуть у території, де не буде гарантованого прибутку (сільська місцевість, маленькі містечка, депресивні регіони). Також комерційні суб’єкти можуть банкрутувати чи виходити з ринку, якщо діяльність не буде прибутковою. Тобто держава все одно мусить утримувати паралельну інфраструктуру реєстраторів. Але питання, кому ці реєстратори будуть підпорядковані: центральному органу виконавчої влади – Міністерству юстиції чи згідно проголошеної ще на Майдані децентралізації органам місцевого самоврядування? Мінюст на чолі з Павлом Петренком не віддав повноваження місцевим органам.

Навіть якщо й допустити впровадження цієї політики «конкуренції», то ціна за послуги мусить бути єдиною у всіх надавачів послуг і виходити з собівартості послуг у державному секторі. Інакше у міністерство можуть прийти несвідомі керівники та створити вкрай обмежені можливості отримання послуг у чиновників, натомість заохочуватимуть усіх звертатися до комерційних надавачів послуг. А про розподіл прибутків суспільство взагалі нічого не знатиме.   

Крім того, потрібно детально прописати, звідки беруться ці «інші особи», як вони отримують повноваження і втрачають їх, яку відповідальність несуть. Також важливо не допустити монополізації цих послуг, але вже з боку комерційних суб’єктів, наприклад, якого-небудь системного банку, який першим захопить ринок. 

12 лютого 2015 року у парламенті уряд певними маніпуляціями «продавив» деякі новації. У законопроекті 1580 (про дерегуляцію), переважно непоганому, було зроблено кілька вкраплень про «інші платні послуги, пов’язані з адміністративними послугами» (зокрема, норми щодо сфери реєстрації прав на нерухоме майно). Абсурд ситуації полягає в тому, що в Україні багато адміністративних послуг де-юре є безоплатними (наприклад, дозвіл на розміщення реклами, реєстрація підприємця чи юридичної особи тощо), або коштують зовсім мізерну суму (реєстрація шлюбу, реєстрація місця проживання –85 копійок), натомість окрім них збираються кошти за «додаткові платні послуги».  

Вважати цю ідею ноу-хау не можна, бо така система викачування грошей з кишень громадян вже багато років працює в Україні, зокрема, у МВС, Державній міграційній службі тощо.

Але є і альтернатива цьому бізнес-підходу: це шлях Польщі, ФРН та інших децентралізованих країн. Країн, великих за територією та кількістю населення. Досвід маленьких країн в Україні застосовувати неефективно. Необхідно пам’ятати, що держава - це не комерційна структура, вона не повинна заробляти на владній монополії. Тож кращою альтернативною комерціалізації є децентралізація. Тоді питання про якість послуг буде відповідальністю органів місцевого самоврядування. І Україні тут вже є чим пишатися. І вищезгадані міста, і багато неназваних цілком спроможні надавати якісні послуги.

Звісно, якість послуг буде відрізнятися від міста до міста. Десь може з’явитися і локальна корупція. Але, по-перше, це стане швидше винятком, а не централізованою політикою. По-друге, так виконавча влада зможе більш ефективно контролювати законність дій місцевого самоврядування.

На мій погляд, корінь зла у ховається у коштах. Адже загальний обсяг ринку адміністративних послуг – це десятки мільярдів гривень. Тому потрібно навести порядок у цій сфері. Більшість адміністративних послуг, крім соціальної сфери, повинні стати офіційно платними. При цьому вартість має покривати якщо не повну собівартість, то принаймні частину з витрат держави на надання цієї послуги. Наприклад, якщо сплачувати за реєстрацію місця проживання замість 85 копійок хоча б 10-15 гривень адміністративного збору, то були б ресурси на розвиток електронних реєстрів та швидке надання цих послуг. Так само логічно повернути плату за реєстрацію бізнесу. Але важливо, щоб плата за адміністративну послугу завжди була визначена у вигляді єдиного платежу.

Отже, хочеться вкотре закликати уряд і насамперед міністра юстиції повернутися на перевірений європейський шлях децентралізації замість експерименту з конкуренцією-комерціалізацією. На одній з останніх нарад міністр повідомив, що тепер теж підтримує ідею децентралізації реєстраційних повноважень, але пропонує почекати з реалізацією цього кроку до липня 2016. Це вже прогрес. Залишилося лише прискорити дату на рік.

Читайте срочные новости и самые интересные истории в Viber и Telegram Нового Времени.
ПОДПИШИТЕСЬ НА РАССЫЛКУ   Виктор Тимощук   И ЧИТАЙТЕ ТЕКСТЫ ИЗБРАННЫХ АВТОРОВ КАЖДЫЙ ВЕЧЕР В 21:00
     
Если вы нашли ошибку в тексте, выделите ее мышью и нажмите Ctrl+Enter

Комментарии

1000

Правила комментирования
Показать больше комментариев
Если Вы хотите вести свой блог на сайте Новое время, напишите, пожалуйста, письмо по адресу: nv-opinion@nv.ua

Мнения ТОП-10

Читайте на НВ style

Последние новости

Подписка на новости
     
Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Все материалы раздела Мнения являются личным мнением пользователей сайта, которые определены как авторы опубликованных материалов. Все материалы упомянутого раздела публикуются от имени соответствующего автора, их содержание, взгляды, мысли не означают согласия Редакции сайта с ними или, что Редакция разделяет и поддерживает такое мнение. Ответственность за соблюдение законодательства в материалах раздела Мнения несут авторы материалов самостоятельно.