6 декабря 2016, вторник

Игра в имитацию. Как власть притворяется, что борется с коррупцией

комментировать
Руководство страны демонстрирует видимость активной деятельности, убеждая общество и международных партнеров, что вот-вот займется настоящими реформами

Знову писати чи не писати про “боротьбу” з корупцією в Україні? Вже дві доби мене мучає це питання.

Писати? Розумію, що це означає марно витрачати власний час та інтелектуальні сили, оскільки нічого своїми дописами змінити не зможу.

Не писати? Зраджувати самому собі, своїм життєвим принципам, перетворюючись у мовчазного спостерігача того, що не влаштовує мене як громадянина і людину, та ще й таким чином потурати тим, хто, на мій погляд, не має (або ж давно продав) власної совісті, честі й гідності. А це вже занадто. Не так багато часу мого земного життя залишається, щоб нехтувати своїми принципами на поталу тим, хто зрадив Небесній Сотні і тисячам жертв (убитих, інвалідів, знедолених) в Криму і в Донбасі.

Ці нотатки вмотивовані моєю участю в діяльності Конкурсної комісії з обрання членів Національного агентства з запобігання корупції в Україні. Не буду втомлювати вас, читачі, переповіданям законів та процедурами створення державних антикорупційних органів. Хто цікавиться цими проблемами, той слідкує за новинами у цій царині. Зосереджусь на висновках, яких дійшов, аналізуючи різні джерела інформації, а також спираючись на власний досвід.

По-перше, вся “боротьба” теперішніх можновладців з корупцією, яка розпочалась в країні минулого року і начебто набирає обертів сьогодні, є, з одного боку, їхнім вимушеним відгуком на вимоги Майдану, на крові якого переважна більшість з них прийшла до владних кабінетів, а з іншого - жорсткою вимогою наших основних партнерів (ЄС, США і Канади) по світовій коаліції у протистоянні агресії РФ щодо України.

Найбільш активна частина нашого суспільства становить не більше 1% від усього дорослого населення країни

По-друге, політичний бомонд (за незначним виключенням поодиноких “майданутих” мрійників-ідеалістів) зайнятий внутрішніми “розборками”, конкуренцією за посади в органах усіх трьох гілок державної влади, збереженням свого “статус-кво” та окозамилюванням як власного народу, так і закордонних партнерів і донорів з єдиною метою - отримати нові фінансові запозичення, “поділити” їх поміж своїх “любих друзів”, кинути кісточки зі свого обіднього столу народу і продовжити “царювати” далі. Саме для цього триває Мінський процес, “люструються” судді, прокурори, чиновники, “реформується” Конституція, творяться нові закони, які - як не виконувались до них, так і не виконуються при них.

По-третє, найбільш активна частина нашого суспільства, яка бажає подолати корупцію на всіх рівнях державного управління та самоврядування, становить, за моїми спостереженнями та аналізом, не більше 1% від усього дорослого населення (виборців) країни. Приблизно ще 3-4% співчувають основній частині і готові їх підтримати. Близько 5-10% є однозначними прихильниками такої боротьби з корупцією. Ще 10% населення готові реально протистояти корупції, але лише в тій частині, яка не зачіпає їх власних інтересів. 80 % просто спостерігають: чим це все закінчиться (в яку сторону подує вітер політичних і правових змін) і тоді вони будуть приймати рішення, на чий бік приставати у цьому протистоянні.

Найбільш активна частина населення виявляє шалене бажання побачити, відчути “кров” найбільш затятих корупціонерів: посадки за грати, судові процеси, реальні строки позбавлення волі, - сподіваючись, що ці заходи миттєво зменшать рівень корупції в державі. На мій погляд, це самоомана. Покарання, навіть призначені судами, лише на певний, не довгий термін налякають тих, хто “не попався на гарячому” або ж відкупився від можливого покарання, а з часом - все повернеться на круги своя.

Потрібна побудова абсолютно нової системи державного управління, яка би максимально виключала всі корупційні ризики у цій сфері.

По-четверте, четверта влада, ЗМІ взагалі веде свою гру: щосили критикує чинних нардепів, чиновників, суддів і прокурорів як персоналій, практично не чіпаючи ґрунтовно саму систему державного управління; захищаючи (прямо або завуальовано) своїх власників і донорів та намагаючись морально і психологічно знищити їхніх опонентів; продукуючи, як правило, різні розваги, включно з політичними та світськими ток-шоу, і реально не займаючись просвітництвом і вихованням у своїх слухачів і глядачів політичної і правової культури, та й загальної культури - в цілому.

Виключення з цього переліку безумовно є, але вони, на жаль, абсолютно незначні і не впливають на загальний негативний стан інтересів і цінностей суспільства.

ЗМІ багато в чому підіграють радикально налаштованим верствам населення у жадобі “помсти” і “крові” щодо корупціонерів і практично не приділяють увагу щоденній кропіткій роботі у вихованні нової правової свідомості і правової культури кожного і суспільства - в цілому. Одними журналістськими викриттями цю “ракову пухлину” не здолати, я в цьому переконаний.

По-п`яте, на фоні вище викладеного, перехід до конкурсного відбору керівництва та співробітників нових антикорупційних державних структур, а також поліції, ДБР і з травня 2016 року - всіх держслужбовців є, безумовно, новаторським і відповідає запитам ЄС та значної частини нашого суспільства.

Але, як свідчить практика діяльності перших конкурсних комісій, при їх створенні допущена, на мій погляд, ґрунтовна помилка. Вона полягає в тому, що ці комісії формуються за “квотним принципом” та за безпосередньою участю тих органів, які де-юре призначають відібраних осіб на відповідні посади. Це призвело до того, що: по-перше, до складу конкурсних комісій включаються за призначенням ті особи-держслужбовці, які готові у будь-який спосіб (включно з оманою, шахрайством і підступністю) виконувати замовлення своїх “босів” та зацікавлених осіб; по-друге, чинні можновладці відшукують таких представників громадськості, які за формальними процедурами включення до складу комісій є незалежними від влади, а насправді, реально, готові підігравати владі у відборі “необхідних” кандидатур, прикриваючись своєї приналежністю до певних, іноді “фейкових”, громадських організацій.

Цікаво, що під час формування конкурсної комісії, в якій мені доводиться брати участь, я дізнався, що в Україні зареєстровано понад 50 громадських антикорупційних організацій, реальна чисельність активних членів яких, як правило, сягає 5-15 осіб в Києві і по декілька осіб в окремих регіонах України. Чи потрібна в Україні така кількість антикорупційних організацій і яка ефективність їх діяльності? Ніхто не знає. Мені здалось, що частина з них створена за участю наших державних силових структур і зовсім не з метою реальної боротьби з корупцією.

До речі, наші закордонні партнери і донори, спираючись на позитивний досвід власних країн, надають суттєву технічну (фінансову) допомогу цим громадським організаціям, сподіваючись, що вони реально впливають на стан боротьби з корупцією в країні. Наївні друзі. Насправді, лише 2-3 організації дійсно реально опікуються цією проблематикою. Органи державної влади знають про це, надають їм можливість певною мірою впливати (частіше - випускати пару невдоволення) на процеси протистояння корупції, але в той же час роблять все, щоб знівелювати їх участь і роль у своїх політико-правових сценаріях такої боротьби.

Мій висновок щодо протистояння корупції в країні, поки що невтішний - влада, усі її гілки і структури демонструють видимість активної діяльності, запевняючи суспільство та закордонних партнерів і друзів, що безкомпромісна боротьба ось-ось розпочнеться.

Насправді, на мій погляд, продовжується лише гра у таку боротьбу.

ЇЇ перші жертви будуть лише демонстративними прикладами, а не реальними справами у зламі старої, прогнилої корумпованої системи державного управління країною.

У цих своїх припущеннях дуже хочу помилитись.

Комментарии

1000

Правила комментирования
Показать больше комментариев
Если Вы хотите вести свой блог на сайте Новое время, напишите, пожалуйста, письмо по адресу: nv-opinion@nv.ua

Мнения ТОП-10

Читайте на НВ style

Последние новости

Подписка на новости
     
Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Все материалы раздела Мнения являются личным мнением пользователей сайта, которые определены как авторы опубликованных материалов. Все материалы упомянутого раздела публикуются от имени соответствующего автора, их содержание, взгляды, мысли не означают согласия Редакции сайта с ними или, что Редакция разделяет и поддерживает такое мнение. Ответственность за соблюдение законодательства в материалах раздела Мнения несут авторы материалов самостоятельно.