27 мая 2017, суббота

Стрельба в линзах, Сталлоне и 16 км в бронежилете

комментировать
Сегодня мы учились пристреливать оружие и пешком возвращались в казарму после занятий

(предыдущие дни читайте здесь)

День двадцять сьомий

Вчорашня історія. У нас дефіцит тумбочок. Треба багато. Буває, що одна на п'ятьох. У кого які ідеї? Де взяти штук 70 тумбочок? Або ще краще – тумбочки, насправді, абсолютно незручна штука. У кого є які ідеї, чим їх можна замінити?

Сон. Підйом о 4:30. сьогодні мені снився автомат без мушки. Що б це значило? Збираємось на потяг на полігон. Надягаю контактні лінзи. Хочу подивитись, як вони себе проявлять у польових умовах з пилюкою і піском.

Приїхали на місце. До нас прибув інструктор Сергій. Майстер спорту зі стрільби (я не пам'ятаю всіх його регалій, тому щось міг забути). Трохи про нього: цитує Подерв'янського; каже, що єдиним ідіотом, який бігає з пальцем на спусковому гачку, є Сталоне. Всіх інших зірок Голівуду навчили, що так не можна.

Пристрілювали зброю. Довго. Разів 5 стріляли, аналізували, куди вцілюємо, прикручували мушку. Туди-назад, туди-назад. Поки не попали туди і так, як треба.

О 17-й вирушаємо в казарми. 16 км. Пішки

Було повно різних вправ. Разом ми займались з 9-ї до 16-ї. Наприклад, вправа: 8 куль. Треба на швидкість поцілити стоячи в район грудей мішені. На час. 9,5 - час моєї стрільби. Поцілив.

Це була дуже корисна стрільба. Ми розбирали практично кожен постріл. Інструктор пояснював, чому, наприклад, одна куля пройшла вище і правіше від двох інших. Він ставив стійку і всі потім стріляли краще. Це дуже круто.

Повні берці піску. Пробував сьогодні наколінники і налокітники. Наколінники - ок. Лише тре звикнути. Налокітники зняв взагалі на другій вправі. Тільки заважають.

16:00 - кінець стрільб. 16:47 - поїли там же, в лісі. Відпочиваємо. О 17-й вирушаємо в казарми. 16 км. Пішки. Пішки! Ви собі навіть не уявляєте, як це - викладаєшся по повній весь день, щоб потім лягти і відпочити. А потім ти чуєш "ми йдемо пішки в казарми". Нагадаю, підйом сьогодні був о 4:30. Лежу зараз в лісі, ноги вище голови. Це блаженство.

Вирушили в казарми на 10 хвилин раніше. Йдемо. Дехто в броніках. Періодично міняємось. А дехто не міняється. Так всю дорогу в броніках і йшли (це не про мене, приховувати не буду). У роті так пересихає, що важко рухати язиком.

Десь о 18:50 згадую, що у мене в наплічнику є смоктальна цукерка. Ура! Кидаю її в рот, щоб виділилась слина. Не виділяється. Не виділяється. Все рівно не виділяється. Хвилини три йшов отак і дряпав смокталкою щоки з середини, коли нарешті прорвало. Полегшення. Далі йти було легше.

О 19:11 дійшли до КПП. Зупинились. Дочекались хвоста. Вишикувались. «- Слава Україні!» «- Героям слава!». На весь голос. Бо я радів, що дійшов. 16 км після того, як весь день пропрацювали зі стрільбами.

Лінзи - нормально на полігоні. Нічого не запилюжилось чи щось таке. Добре себе проявили. Завтра знову в них піду.

Текст публикуется с разрешения автора.

Продолжение дневника Майкла Щура будет опубликовано в разделе «Мнения». Следите за обновлениями

Оригинал 

Комментарии

1000

Правила комментирования
Показать больше комментариев
Если Вы хотите вести свой блог на сайте Новое время, напишите, пожалуйста, письмо по адресу: nv-opinion@nv.ua

Мнения ТОП-10

Читайте на НВ style

Последние новости

Подписка на новости
     
Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Все материалы раздела Мнения являются личным мнением пользователей сайта, которые определены как авторы опубликованных материалов. Все материалы упомянутого раздела публикуются от имени соответствующего автора, их содержание, взгляды, мысли не означают согласия Редакции сайта с ними или, что Редакция разделяет и поддерживает такое мнение. Ответственность за соблюдение законодательства в материалах раздела Мнения несут авторы материалов самостоятельно.