9 декабря 2016, пятница

Как в Украине вырастить ребенка с инвалидностью

комментировать
Центров раннего вмешательства, которые поддержали бы ребенка и научили родителей, как с ним жить, в Украине почти нет

Соціальна монополія

Сьогодні дитина з тяжкими формами інвалідності повністю залежна від психологічного стану її батьків.  За відсутності системної підтримки вони як можуть, так і справляються з проблемами інвалідності дитини.  В перші роки її життя батьки  витрачають шалені кошти на лікування, відвідування екстрасенсів, використовують усі традиційні та нетрадиційні методи подолання  недугів. Втрачається дуже цінний для розвитку дитини час, що поглиблює її інвалідизацію у подальшому житті. Чому? Бо родини повністю дезорієнтовані, не можуть зрозуміти що їм робити, яке майбутнє їхньої дитини. Саме у цей момент їм конче необхідна професійна підтримка спеціалістів. Це допоможе спланувати  дитині  дорожню карту дій, а родинам отримати компетентну допомогу лікарів та реабілітологів.

В цей емоційно хиткий, стресовий для батьків  період життя держава пропонує сім’ї віддати дитину в інтернат. Там її і годують, і доглянуть, і зроблять самостійною. Виглядає так, начебто це єдиний можливий для батьків вихід. Вони віддали дитину в інтернат, відповідно, вся відповідальність лежить на батьках, - так мислить держава. Потім чиновники звинувачують батьків, принижують і докоряють. Але давайте дивитись правді у вічі:  це несвідоме (хоча інколи і пряме)  підштовхування віддати дитину в будинок-інтернат.

Чи готова держава сьогодні відмовитись від дитячих будинків-інтернатів, особливо для дітей з тяжкими порушеннями розвитку?

Вітчизняні заклади освіти не налаштовані на соціалізацію і неохоче приймають дітей з комплексними вадами

Останнє дослідження ЮНІСЕФ показує, що в Україні функціонують 967 дитячих інтернатних закладів, переважно радянських часів. Загальний обсяг фінансування інтернатних закладів становить 5,7 млрд грн на рік, з яких видатки на безпосередні витрати з утримання дітей, а саме харчування, одяг, взуття, ліки, становлять тільки 789 млн грн (14%) від загальної суми, решта - утримання закладів та штату. Інтернатні заклади наповнені лише наполовину. Зі 117 600 вихованців різних типів інтернатних закладів, всупереч поширеному уявленню, тільки 13 тисяч є сиротами, інші 104 тисячі - це, як кажуть, батьківські діти.

Центрів раннього втручання, які б вчасно підтримали дитину, навчили батьків прийняти її і зрозуміти, як з нею жити, в Україні майже немає. Є лише неймовірні зусилля громадських об’єднань, які вже надають різного виду соціальні послуги, в тому числі  з раннього втручання.

Соціальний хаос

От і виходить, що на сьогодні ми маємо хаотично розгалужену систему надання соціальних послуг, їх «надає» велика кількість служб, в назві яких використане слово «соціальний» (Соціальна служба для дітей, сімей, молоді, територіальні центри соціального захисту, соціально-реабілітаційні центри і так далі). Але останні часто нічого спільного з наданням соціальних послуг і соціальної підтримкою не мають, відповідальності за вирішення соціальних проблем не несуть. Нерідко їх головна мета - перенаправити людину до іншого закладу, що заплутує  отримувачів допомоги ще більше.

До сьогодні не створено єдиного реєстру, де б визначалися потреби у соціальних послугах. Відповідальної державної структури за визначення цих потреб, за планування послуг і пошук їх надавачів немає жодної. Відповідно, не створений ринок соціальних послуг, не визначена їх вартість та роль держави у їх забезпеченні.

Така ж ситуація і в державній освіті. Вітчизняні заклади освіти не налаштовані на соціалізацію дітей і неохоче приймають дітей з комплексними вадами. Більше того, проти їх перебування в закладах освіти протестують і батьки здорових дітей, і вчителі. Знову стара проблема: щось декларуємо, закони приймаємо непогані, але підзаконні акти знову налаштовані встановлювати обмеження щодо навчання таких дітей. Їх переводять на домашнє навчання, знову йде навантаження на сім’ю. Дитина отримує освіту, яка просто не має перспективи. Її право на включення в суспільне життя до уваги взагалі не приймається. Батькам доводиться чекати дозволу чиновників, де і як можна вчитись їх дитині. Гіперопіка батьків, взаємозалежність і виснаження родин, - результати такої освіти. 

Що робити

На мою думку, вихід з цієї ситуації лежить в започаткуванні повноцінної  системи підтримки в громаді: від народження до кінця життя з акцентом на  програми раннього втручання. Давно доведено, що зусилля на розвиток дитини в ранньому віці допоможуть потім не утримувати її ціле життя.

Батькам потрібна кваліфікована психологічна допомога. Треба їх вчити, як жити з такою дитиною. Спокій, орієнтованість на результат та правильно побудована система занять зможуть попередити глибоку інвалідизацію та дозволять батькам і дитині швидше адаптуватися до нормального життя.

Визначити потреби у соціальних послугах держава зможе тільки призначивши відповідальні за це установи. Найбільш компетентними в наданні соціальних послуг є громадські організації.  Вони менш забюрократизовані, мають досвід реалізації відповідних програм та можуть виконувати таку важку для держави роботу. Для цього  потрібно  запровадити механізм соціального замовлення, що передбачає делегування повноважень громадським об’єднанням.  Поступово державна монополія на неякісні соціальні послуги зникне. 

Після визначення таких потреб стануть зрозумілими вартість соціальних послуг та кількість людей, які їх потребують. В результаті отримаємо механізм «гроші ходять за людиною», завдяки якому користувачі зможуть впливати на якість послуг. Зараз  же   держава береться за все, виконує програми поверхнево і  формально. Наслідком цього  є те, що  вона фінансує заклади, а  не послуги.

Комментарии

1000

Правила комментирования
Показать больше комментариев
Если Вы хотите вести свой блог на сайте Новое время, напишите, пожалуйста, письмо по адресу: nv-opinion@nv.ua

Мнения ТОП-10

Читайте на НВ style

Последние новости

Подписка на новости
     
Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Все материалы раздела Мнения являются личным мнением пользователей сайта, которые определены как авторы опубликованных материалов. Все материалы упомянутого раздела публикуются от имени соответствующего автора, их содержание, взгляды, мысли не означают согласия Редакции сайта с ними или, что Редакция разделяет и поддерживает такое мнение. Ответственность за соблюдение законодательства в материалах раздела Мнения несут авторы материалов самостоятельно.