28 марта 2017, вторник

Как проголосует Донбасс. Угрозы местным выборам

комментировать
Противники проведения местных выборов активно ищут аргументы, чтобы добиться их отмены

Згідно із коаліційною угодою, новий закон, що врегульовував би проведення місцевих виборів, мав бути ухваленим наприкінці травня. Цього, однак, не сталося. Часу катастрофічно меншає, відтак виникає велика підозра, що ситуація розвиватиметься за одним з двох сценаріїв: або вибори відтермінують до весни, або проведуть їх за старим законодавством.

Два місяці тому карту недоцільності виборів (йшлося про київські) вже намагався розіграти секретар Київради Олексій Рєзніков. Хто взагалі сказав, запитував він, що у 2014-му в столиці були проведені позачергові вибори? Про це, власне, говорив парламент, і не просто говорив, а ухвалив відповідну постанову від 25 лютого 2014, де київські вибори названі позачерговими, тоді як чергові мають відбутися у жовтні 2015 року. Робити виняток для столиці немає жодних підстав.

Втім, місцеві вибори – це не лише Київ. Є й більш глобальні проблеми, котрі можуть зашкодити проведенню виборів на місцях. Особисто я бачу щонайменше три контраргументи, які будуть використані противниками виборів.

Перший аргумент – технологічний. За час, що лишився до кінця роботи поточної сесії, слід ухвалити такий законодавчий пакет, де знайшов би відображення цілий набір новацій. Потрібно відкрити партійні списки, узаконити голосування за мерів у два тури, визначитися з виборами в окупованому Донбасі. І навіть якщо парламентарі встигнуть до дедлайну, це означатиме, що нові правила для політичних гравців, виборчих комісій і самих виборців будуть озвучені всього за два місяці до старту кампанії.

Саме Київ, а не Донбас, може бути головною метою тих, хто хоче завадити проведенню місцевих виборів

Комісії не встигнуть засвоїти новий алгоритм роботи, та й учасники виборів не зуміють перелаштуватися на інакший перебіг кампанії. Чи може таке заперечення виглядати серйозним? І так, і ні. З одного боку, проблема з браком часу дійсно окреслена. З іншого, доводити ситуацію до абсурду не було потреби, адже обіцянка змінити систему місцевих виборів прописана в коаліційній угоді. Там же визначені і чіткі терміни її виконання – перше півріччя 2015 року. Депутатам досить було лише раціонально використовувати пленарні засідання.

Другий контраргумент – фінансовий. Зараз акцентують на тому, що одна з найбажаніших новацій – вибори мерів великих міст у два тури – обернеться для державного бюджету витрачанням додаткових мільйонів. А скарбниця, мовляв, через війну і так порожня. Це можна було б взяти до уваги, але є одне «але». Проведення однотурових виборів є ще більш злочинним розбазарюванням коштів, аніж спроба хай і значною ціною, але все таки щось змінити у наших реаліях.

Ухвалити закон про двотурові вибори мерів міст Верховна Рада намагається давно і безуспішно. На кону при цьому – шляхетна мета: запобігти ситуації, коли переможцем перегонів стає людина, що фактично набрала 10-12% голосів і відстає від найближчого суперника на один-два відсотки. За такої системи міським головою дуже часто ставав аж ніяк не найпопулярніший кандидат, а найспритніший. Законсервовувати цю систему немає сенсу, від неї краще відмовитися, яких би видатків це не коштувало.  

Третій контраргумент я б назвав «донбаським». Окрема проблема пов’язана із тим, як провести вибори на окупованому Сході. У Донецькій і Луганській областях, де постійно ведуться бойові дії, теперішня робоча група, яка працює над текстом закону, пропонує проводити вибори в урізаному форматі. Тобто там, де територія контрольована українською владою, вибори відбудуться безперешкодно. Там же, де діють сепаратисти, від виборів, природно, доведеться відмовитися.

Таким чином, не вийде обрати повноцінну Донецьку та Луганську обласні ради. «Перезавантаження» натомість торкнеться міських рад Маріуполя, Краматорська, Сєвєродонецька, Слов'янська тощо. При цьому жодних спеціальних виборів під ситуацію на Сході ніхто прописувати не стане – вибори на Донбасі, пройдуть, як і скрізь, за українським законодавством. Так, принаймні, стверджує частина представників парламентської коаліції. Решта ж говорить протилежне: ухвалення окремого закону «під Донбас» не виключене.

Якщо і далі педалювати тезу про те, що окупованому Сходу потрібен особливий закон про вибори, можна зірвати голосування за будь-який формат нового законодавства взагалі. А у  підсумку залишити без виборів і Київ зокрема. Ризикну припустити, що саме Київ, а не Донбас, може бути головною метою тих, хто вибудовує стіну на шляху до проведення місцевих виборів.

Однак повертаючись до «тіла» закону. Відомості про його розробку досить скупі. Варіантів нового виборчого законодавства наразі існує два, перший з них – від «Батьківщини». Ця фракція в рамках свого документу пропонує відкрити партійні списки, але право визначати порядок розміщення кандидатів у цих списках за результатами голосування віддати зборам місцевого партійного осередку. Гадаю, що це – не найкращий варіант, оскільки це може зберегти системну торгівлю депутатськими кріслами.

Другий законопроект розробляє Блок Порошенка, який пропонує на виборах до обласних рад і міськрад великих міст (з населенням більше 90 тисяч осіб) запровадити систему відкритих списків: партія висуває свій список, і виборці голосують як за політичну силу, так і за конкретних кандидатів. Вибори мерів у таких містах проводяться в два тури. Навколо прохідного бар'єру для партій поки ведуться дискусії. За словами «порошенківців», це може бути трьох - або п’ятивідсотковий бар’єр.

Тим часом «кастинг» законопроектів триває і досі. Термін подачі нових документів добігає кінця 28 травня, тобто вже ось-ось. Депутати чомусь переконані, що у їхньому розпорядженні – ще безліч часу, і вони встигнуть не лише опрацювати усі представлені ідеї, а й вибрати найкращі і на їхній основі синтезувати один універсальний закон, котрий відповідатиме вимогам усіх сторін.

Тяжко сказати, чого тут більше – безпідставного оптимізму чи лукавства, замішаного на бажанні за будь-яку ціну зірвати самі вибори чи, принаймні, написання під них нормальної законодавчої бази. Але коли читаєш про сподівання заступника голови ЦВК Андрія Магери, що за 5 років Україна може перейти на електронну систему голосування, стає доволі сумно. З тими темпами, якими наші теперішні законодавці втілюють в життя навіть більш нагальні речі, електронної системи нам чекати ще вельми довго. Тут би хоч впоратися зі «звичайним» голосуванням.  

Комментарии

1000

Правила комментирования
Показать больше комментариев
Если Вы хотите вести свой блог на сайте Новое время, напишите, пожалуйста, письмо по адресу: nv-opinion@nv.ua

Мнения ТОП-10

Читайте на НВ style

Последние новости

Подписка на новости
     
Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Все материалы раздела Мнения являются личным мнением пользователей сайта, которые определены как авторы опубликованных материалов. Все материалы упомянутого раздела публикуются от имени соответствующего автора, их содержание, взгляды, мысли не означают согласия Редакции сайта с ними или, что Редакция разделяет и поддерживает такое мнение. Ответственность за соблюдение законодательства в материалах раздела Мнения несут авторы материалов самостоятельно.