18 октября 2017, среда

Наша главная проблема после выборов

комментировать
После выборов развернется между теми, кто рассматривает Украину как субъект международной политики, и теми, кто готов отдать ее на милость "старших братьев"

Формат нинішніх виборів помітно відрізняється від усіх попередніх. Тепер вже не умовне глобальне Зло (Партія регіонів, Януковичі, «донецькі», «бандюки», олігархи) змагається із всеосяжним Добром (Ющенками, Тимошенко, Нашою Україною, БЮТом, «борцями із злочинною владою»). Тепер вже формат виборів аж ніяк не чорно-білий. Тепер — кілька десятків відтінків сірого. (Кому не подобається сірий, хай вважає, що кілька десятків відтінків білого, або жовто-блакитного, або кольору хакі, або червоного — як на білбордах Блоку Порошенка).

По-перше, революція і постреволюційне чистилище змінили політичні обставини української політики, змінили і Україну, і самих українців. Жити як раніше стало абсолютно неможливим. По-друге, у виборах не беруть участі жителі Криму та тої частини Донбасу, яку можна назвати «ЛДНР», або ж «Новоросією». Тому сегмент електорату, на якому змагаються нащадки Партії регіонів, значно звузився.

А проукраїнський електорат консолідувався: мотивації обирати поміж Блоком Порошенка і Народним Фронтом, Самопоміччю і Громадянською позицією Гриценка — не концептуальні, а маркетингові. Навіть розбивка яскравих фігурантів між цими партійними списками виглядає ситуативною — на початку виборів вона залежала від особистісних стосунків та інших суб’єктивних факторів, а не від ідеологічних розбіжностей чи геополітичних позицій.

Тепер за владу змагається вже не умовне глобальне Зло із всеосяжним Добром, а кілька десятків відтінків сірого

Необхідність реформ, боротьба з корупцією, люстрація, пріоритет європейських соціально-політичних стандартів, уявлення, що без модернізації Україні буде смерть, необхідність виходу українського виробника на європейські ринки, необхідність перезаснування української держави — все це є чи не в усіх програмах проукраїнських політичних сил. Є навіть і в партії Тигіпка «Сильна Україна». Інша справа, в програмах більшості політичних партій і блоків ці тези часто звучать як тости — за мир в усьому світі. Але то таке, тренд часу.

На цьому тлі відмінності між партіями та блоками будувались не за допомогою засадничих концептуальних або ідеологічних начал, а за допомогою маркетингу. Тому політтехнологи намагались приписувати одним якості політичних «голубів», іншим — політичних «яструбів». В ситуації, коли тема реформ, оновлення, радикальних змін, перезаснування української держави, євроінтеграції є домінуючою, всезагальною і не дискутується, кожній політичній силі дуже складно придумувати провідну тему для виборчої кампанії, а також теми для самопозиціонування і для «відстройки» од конкурентів.

Тому часто для розкрути обираються досить дивні та несподівані теми. Та сама Батьківщина в якості передвиборчої «движухи» пропонує всеукраїнський референдум про вступ до НАТО. Хоча ніхто з проукраїнських партій проти інтеграції в НАТО після початку російсько-української війни нібито зараз не виступає. І якщо такий референдум і потрібно десь проводити, то аж ніяк не серед українських виборців, а серед урядів країн-членів НАТО — аби вони самі вирішили прийняти Україну в цей блок. Там сама Грузія у січні 2008 року провела референдум за вступ до НАТО з результатом в 77%. І що, то вберегло її од війни з Росією?

Взагалі, тему НАТО українським суспільством було радикально переосмислено за останні півроку. З міжнародного воєнного блоку, який довгі десятиліття був головним воєнним противником СРСР, у сприйнятті українського суспільства НАТО перетворилося насамперед на механізм колективної безпеки. І зараз проблемою є насправді не вступ чи невступ України до НАТО, а її суб’єктність чи несуб’єктність.

Еліта несуб’єктної країни ставиться до вступу і в ЄС, і в НАТО як до мети.
Суб’єктна еліта розглядає вступ хоч до НАТО, хоч до ЄС, хоч до інших міжнародних організацій та об’єднань як до засобів проведення власної політики, як до механізмів утвердження власних національних інтересів.

Тож головна різниця між проукраїнськими політичними силами зараз — не між особливостями їхніх програм, не між медійними обличчями в їхніх списках, а між тими, хто здатний до суб’єктної політики (суб’єктною може вважатись політика Порошенка у стосунках з Путіним та Заходом останніх місяців), і тими, у кого немає власної вистражданої позиції, для кого проблематика суб’єктності України неактуальна — головне, аби в Європу взяли.

І після виборів головна боротьба точитиметься не між прозахідними чи проросійськими політичними силами та позиціями, а поміж тими, хто розглядає Україну як суб’єкт міжнародної політики, і тими, хто готовий віддатись на милість «старших братів» — хай на цей раз не російських, а європейських.

В будь-якому разі, саме проблематика суб’єктності України стане головною політичною темою після парламентських виборів.

Комментарии

1000

Правила комментирования
Показать больше комментариев
Если Вы хотите вести свой блог на сайте Новое время, напишите, пожалуйста, письмо по адресу: nv-opinion@nv.ua

Мнения ТОП-10

Читайте на НВ style

Последние новости

Подписка на новости
     
Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Все материалы раздела Мнения являются личным мнением пользователей сайта, которые определены как авторы опубликованных материалов. Все материалы упомянутого раздела публикуются от имени соответствующего автора, их содержание, взгляды, мысли не означают согласия Редакции сайта с ними или, что Редакция разделяет и поддерживает такое мнение. Ответственность за соблюдение законодательства в материалах раздела Мнения несут авторы материалов самостоятельно.