29 марта 2017, среда

Приоритет или бремя. Чем грозит забвение науки в Украине

комментировать
Мудрость государственного мышления должна заключаться не в том, чтобы все сломать под лозунгами реформ, а в том, чтобы заставить работать на страну те лучшие ресурсы, традиции и институты, которые у нее есть

Військова агресія та окупація не можуть бути виправданням для зменшення уваги до науки в країні. Якщо наша країна прагне думати про своє стратегічне майбутнє, то найважливішим пріоритетом має бути зміцнення нашого наукового потенціалу та створення умов для його ефективної реалізації в контексті глобальних тенденцій світового розвитку.

Загальновідомою істиною є й те, що досягають проривного розвитку тільки ті країни, які приділяють неабияку увагу системі науки та освіти. І якщо освіта ще може похвалитися певними позитивними тенденціями, то відносно науки ситуація набуває загрозливого характеру. Україна дуже стрімко втрачає свої позиції в науці, про що свідчать тенденції катастрофічного погіршення всіх показників.

Фінансування наукових досліджень в Україні у відсотках до ВВП має стійку тенденцію до зменшення: 2002 р. – 1%, 2007 р. – 0,85%, 2010 р. – 0,83%, 2013 р. – 0,77%, 2014 р.– 0,66% ВВП. В ЄС-28 наука в середньому фінансується на рівні 2%, тоді як у Фінляндії – 3,31%, Швеції – 3,3%, Данії – 3,06%, Німеччині – 2,85%, Австрії – 2,81%, Словенії – 2,59%, Франції – 2,23%, Бельгії – 2,28% (2014 р.).

Зменшується і чисельність науковців. Нижчі, чим у України, показники чисельності науковців лише у Румунії. В 2014 році вони становили 0,49% від загальної кількості зайнятих, у тому числі дослідників – 0,32%. Для порівняння, в європейських країнах їх чисельність значно вища: у Фінляндії (3,20% і 2,28%), Данії (3,20% і 2,18%), Швейцарії (2,66% і 1,37%), Норвегії (2,56% і 1,81%) та Словенії (2,27% і 1,34%).

Система потребує нових підходів та суттєвої модернізації, але такої, щоб «із водою не виплеснути дитину»

В Україні частка дослідників з науковим ступенем складає 0,3% населення у віці 25-74 рр., та 3,6 чол. на тисячу зайнятих, тоді як у Швеції - 17,3, Данії – 21, Фінляндії – 23,3, США - 9,7, Японії та Південній Кореї -14,3.

В подібній ситуації наміри щодо скорочення фінансування та відповідного скорочення зайнятості науковців (у тому числі і в системі Академії наук) є неприпустимими. Державницьке бачення щодо цієї когорти зайнятих має передбачати визнання на державному рівні значущості їх праці, визнання їх в якості інтелектуальної еліти країни, від якої чекають реальних справ. До того ж, допустити скорочення науковців в існуючих установах стане можливим тільки тоді, коли будуть створені умови для їх зайнятості в інших сферах (і в першу чергу – бізнесі).

Ключовими питаннями виступають: збереження фінансування, збільшення притоку фінансових ресурсів з підприємницьких, неприбуткових та іноземних джерел, підтримка вчених, створення умов для реалізації їх потенціалу, перетворення АН на центр та генератор інноваційного розвитку.

Спільною рисою всіх успішних урядів (стратегії яких були дуже різноманітними) було фундаментальне визнання пріоритетності інтелектуальних чинників проривного суспільного розвитку, яке проявлялося не тільки у значній увазі та фінансуванні сфери освіти і науки, а й у залученні інтелектуальної еліти до вироблення державної політики і стратегії.

Досвід післявоєнної Німеччини відомий тим, що уряд Людвига Ерхарда активно залучав вчених. Активність та інтенсивність використання інтелектуального потенціалу наших вчених були набагато вищі раніше, на жаль. Здається, що мудрість державницького підходу має полягати не в тому, щоб все зламати під гаслами реформ, а в тому, щоб заставити працювати на країну ті найкращі ресурси, традиції та інститути, які в неї є. Ознакою справжніх реформ може стати представлене на державному рівні визнання пріоритетності сфери освіти і науки та реальне піднесення їх ролі в розвитку країни. Безумовно, система потребує нових підходів та суттєвої модернізації, але такої, щоб «із водою не виплеснути дитину».

Ключовими гравцями у передових країнах виступають наукові установи державного сектору, сектор вищої освіти, бізнес-сектор та неприбутковий сектор. Надання нового імпульсу наукової та науково-технічної діяльності в країні потребує суттєвого збільшення ролі останніх двох секторів і, водночас, посилення синергетичної взаємодії їх з потужними традиційними структурами освіти а науки.

Структури, схожі до нашої Академії наук, створювалися в різних країнах та виконували чітко поставлені завдання та функції щодо розвитку наукової діяльності. Статус та підпорядкованість можуть бути різними, але саме такі централізовані структури мають визначати ключові напрями та пріоритети наукової діяльності, які є важливими для стратегічного розвитку країни. Для нашої країни такі пріоритети вже визначені – сфера ІТ-технологій, аграрний та військовий сектори, туристично-рекреаційна галузь. Необхідні механізми перетворення цих сфер, що мають потенціал росту, на ключові галузі, локомотиви української економіки. Не великі багатослівні програми, в яких важко докопатися до суті, а чіткі і конкретні кроки по наданню виключних можливостей розвитку, створенню інвестиційних оазисів. 

Це вічна проблема – будь-яка гарна ідея починає втрачати свою красу разом з тим, як створюється бюрократичний апарат для її реалізації. Цей апарат починає жити своїм життям і своїми законами. Але, знову ж таки, успіху можна досягнути тоді, коли заставиш цей апарат працювати не на себе, а на ідею. В нашої Академії наук є величезний потенціал, який ми вже поступово втрачаємо: через відтік кадрів, руйнування інфраструктури, мізерне фінансування.

Саме тому дуже важливо не ламати до кінця, а використати його максимально, загострити на конкретні цілі, посилити відповідальність за кінцеві результати, за досягнення поставлених цілей. Досвід реформування академії наук у сусідньої країни засвідчує, що гарні цілі не досягнуто радикальною реорганізацією цієї структури. Перетворення академії наук на важливий чинник інновацій має здійснюватися через механізми програмно-цільового управління, фінансування за результатами, розширення автономії та пошуку нових функцій академічних структур у взаємодії з реальною економікою та бізнесом.

Нагромаджений роками потенціал може і повинен працювати на країну, на її розвиток.
Читайте срочные новости и самые интересные истории в Viber и Telegram Нового Времени.
ПОДПИШИТЕСЬ НА РАССЫЛКУ   Ирина Каленюк   И ЧИТАЙТЕ ТЕКСТЫ ИЗБРАННЫХ АВТОРОВ КАЖДЫЙ ВЕЧЕР В 21:00
     
Ирина Каленюк
Ирина Каленюк

Главный научный сотрудник ИДСИ им. М.В. Птухи НАНУ, доктор экономических наук

Если вы нашли ошибку в тексте, выделите ее мышью и нажмите Ctrl+Enter

Комментарии

1000

Правила комментирования
Показать больше комментариев
Если Вы хотите вести свой блог на сайте Новое время, напишите, пожалуйста, письмо по адресу: nv-opinion@nv.ua

Мнения ТОП-10

Читайте на НВ style

Последние новости

Подписка на новости
     
Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Все материалы раздела Мнения являются личным мнением пользователей сайта, которые определены как авторы опубликованных материалов. Все материалы упомянутого раздела публикуются от имени соответствующего автора, их содержание, взгляды, мысли не означают согласия Редакции сайта с ними или, что Редакция разделяет и поддерживает такое мнение. Ответственность за соблюдение законодательства в материалах раздела Мнения несут авторы материалов самостоятельно.