5 декабря 2016, понедельник

Танцы вокруг оливье. Об остатках "совка"

комментировать
Что показали годы, прошедшие после распада СССР

Виявляється, практично вся система радянського правління з деякими модифікаціями, більше косметичними, може зберігатися й без комуністичної ідеології! Їй треба було трохи віддихатися після великих потрясінь, потіснити криміналітет, що затишно влаштувався було біля розбитого корита, розігнати зграйку олігархів і як казав поет - зітри випадкові риси-і ти побачиш - ... самі розумієте що.

Виявилося, що не обов'язково тіснити літературу і живопис, вірніше, іноді доводиться, але так. Для порядку. А все тому, що не надає література впливу на політичну ситуацію. Так вона і раніше не зробила б, дарма Політбюро хвилювалося. Друкували б собі Доктора Живаго з Іваном Денисовичем, порошилися би книжки на полицях районних бібліотек. Виявляється можна випускати людей за кордон, погуляти, пожити і - назавжди. Тому що без цих людей можна легко обійтися.

І ще зрозуміліше стало, що ці риси "радянської цивілізації" не тільки збереглися після, але і благополучно існували до. І багато чого, що здавалося нам коли-то визначальними рисами "совка", сьогодні все частіше видається сутнісними особливостями традицій владарювання і не лише в окремо взятій країні.

Ось і залишилися від радянської цивілізації в пам'яті народній - прапори, портрети, значки, листівки, дешеві пиріжки і легендарний салат олів'є до новорічного столу. До речі, в Криму на Новий 2013 рік справжню ходинку влаштували навколо цього салату легендарного.

Для мене отой натовп біля олів’є – халяв’є був однією з прелюдий до анексії Криму.

І старі пісні про головне. І старі, що дихають на ладан правителі. І гумор, політичні анекдоти, які марно намагаються пристосувати до теперішнього часу. Не смішно.

А сталінські табори, цензура, злидні, озвірілі черги - зникли. Нікому не цікаво.

Мені б хотілося додати хоч щось за трьома пунктами:

1. Радянська цивілізація - модифікована російська цивілізація. Тому, чим далі вона йде в минуле, тим важливіше для нас дрібні атрибути. Чисто зовнішні, які з тридцятих років вже не визначають майже нічого в житті держави і співгромадян. Те, що ми зараз сприймаємо, як реставрацію радянської цивілізації, насправді є зміцнення традиційної російської цивілізації з традиційним набором символів. Опиратися цьому процесу неможливо і в деякому сенсі - смішно. Навіть протистояння національного та ліберального крила має глибоке коріння в російській історії -я б взяв умовною точкою відліку навіть не епоху Петра, де все це проявилося вже явно, а більш ранні події, що включають традиційну втечу опозиціонерів на Захід, що ототожнювався тоді з Литвою. У листуванні Грозного з Курбським мені вже бачились (або ввижалися?) ці "силові поля". І навіть мій друг-поет бачиться мені якимсь Курбським, що втік до сучасної Литви (США) і звідти пише свої гнівні есе-листи. Щоправда нинішній режим не удостоїть відповіддю ці послання. А якщо б удостоїв - яким прекрасним пам'ятником епохи було б це сьогоднішне листування!

2. Кримінальна, каторжна культура (субкультура) як не менш традиційна частина російської - радянської! - цивілізацій. Каторжні-табірні пісні та інші зразки кримінального фольклору, начебто сентиментальних повістей-романів, які шнтеллігенти "стискали" в таборах, заколисуючи паханів. Чи не починається ця романтизація криміналітету з "Записок з мертвого дому" Ф. М.? Або з некрасівській легенди про 12 розбійників і отамана Кудєяра. Чи 12 апостолів-розбійників гірше або краще 12ті Блоку? "Постій паровоз, не поспішайте колеса!"- яким торжеством кримінального світу була ця пісенька, яка прорвалася на екран і була підхоплена всією країною! Про попередні приклади (Утесов) мовчу бо то є одеська святиня
Думка зовсім вже єретична, люди, що люто ненавиділи кримінальний світ Олександр Ісайович (+ Шаламов) за принципом протилежностей сприяли інфільтрації табірної субкультури в широкі кола ліберальної інтелігенції. Хто б з нас знав різницю між "злодіями в законі" і "суками", якби не "Архіпелаг"!,

3. Найболючіше для людини віруючої - роль Церкви в нинішніх процесах. Адже і вона не відрізняється від традиційних іпостасей Церкви в Росії - декоративної, державно-поліцейською та складу символів і образів, покликаних згуртувати національну ідентичність. Сергіанство в СРСР було невдалої у всіх відносинах спробою Церкви відновити ці ролі. Але митрополит (патріарх) Сергій все ж був почутий - через 12 років, у важку годину війни. І як тут не згадати "сім победиши" в годину св. імператора Костянтина.
Хрест був для нього "непереможним зброєю" не в духовній битві, а на звичайнісінькій, міжусобної війни. Християнство в Росії завжди було частиною військового культу. І тому не варто надто дивуватися св. Варварі як покровительці ВПС.

І – ніби чекав цих промахів ієрархії радикальний антиклерикалізм піднявся в повний зріст, а риторика досягла рівня знаменитих «безбожних п'ятирічок».

 

Текст публикуется с разрешения автора

Оригинал

Комментарии

1000

Правила комментирования
Показать больше комментариев
Если Вы хотите вести свой блог на сайте Новое время, напишите, пожалуйста, письмо по адресу: nv-opinion@nv.ua

Мнения ТОП-10

Читайте на НВ style

Последние новости

Подписка на новости
     
Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Все материалы раздела Мнения являются личным мнением пользователей сайта, которые определены как авторы опубликованных материалов. Все материалы упомянутого раздела публикуются от имени соответствующего автора, их содержание, взгляды, мысли не означают согласия Редакции сайта с ними или, что Редакция разделяет и поддерживает такое мнение. Ответственность за соблюдение законодательства в материалах раздела Мнения несут авторы материалов самостоятельно.