4 декабря 2016, воскресенье

Кто мы. Украинизация скатывается в шароварщину и совок

комментировать
Як ми можемо пояснити нинішню чергову війну з Росією, якщо не наголошуємо, що ця війна триває сотні років і ще не закінчувалась

Цікаво спостерігати за кількома паралельними процесами: дехто, скажімо, оре ниву просвітництва щодо визвольних змагань початку ХХ століття і стикається із ситуацією "Що таке Перші Визвольні Змагання? Не знаю"; в Іллічівську вирішили змухлювати і сказати, що місто назване на честь святого Іллі, а не Ілліча Більшовистського (що з такої підстави вважає там десь святий Ілля, дуже цікаво); в Одесі багато хто не розуміє, як так місто було раніше ХVI століття; Харків багато хто автоматично називає "Перша столиця" не замислюючись, чия, а очільників областей навіть журналісти та деякі постійні жителі політичного ставка регулярно іменують "губернаторами", мовляв, для зручності, бо "голова облдержадміністрації" - задовго.

Отже, "дано" задачі: в країні і кінь не валявся в гуманітарній (історико-культурно-освітньо-інформаційній) політиці. Що робити? Спершу домовитись про спільну термінологію. Давайте нарешті називати речі своїми іменами.

На рівні термінів ми досі існуємо в совково-московитському просторі. До
дрібниць:

1. Одеса, музей, формулювання "Вітчизняна війна 1812 року" - перепрошую, про яку вітчизну мова? Відколи російська імперія стала вітчизною для українців? Коли переписувала і спотворювала первинний зміст Переяславських угод? Коли нищила Січ і примушувала українців до еміграції? Тоді з якого біса розбірки двох імператорів для одеського музею "вітчизняна війна"?

2. Харків - чому перша столиця? 19 грудня 1919 року на противагу уряду УНР, уряду Української держави, що був у Києві, російські більшовики створили в захопленому Харкові маріонетковий уряд УРСР. Нічого ситуація не нагадує? Був діючий уряд сусідньої країни, проти сусідньої країни була розв’язана агресія, а потім на захоплених територіях створено маріонеткові органи управління цілком підконтрольні Москві. Виходить, Харків така ж "перша столиця", як Донецьк - перша столиця ДНР, а Луганськ - ЛНР. Але чи багато харків'ян (та й взагалі українців) володіють інформацією, щоби сприйняти таку постановку питання?

На рівні термінів ми досі існуємо в совково-московитському просторі

3. Соціалістична Україна, УРСР. Чому досі це називають як завгодно, тільки
не єдиним правильним терміном «окупація»? Давайте по пунктам. У нас на початку ХХ століття незалежна держава була? Так, по факту, від 1917 року, де-юре остаточно від Четвертого універсалу у 1918 році.

Зазначений універсал був відповіддю на російську агресію. На перемовах у Брест-Литовську делегація УНР була присутня як делегація окремої України, і це визнала російська делегація, котру очолював Троцький. Домовленості в Бресті Москва проігнорувала, і агресія проти України була розвинута до створення
маріонеткових сепаратистських утворень на українському сході (нічого не
нагадує?). Тобто "інтервенція" і "окупація" українських земель Росією є
цілком правильні терміни для опису ситуації? Так.

Йдемо далі: події наступних років, українські помилки і міжнародна кон'юктура в регіоні
призвели до падіння української державності в 1921 році. Що значить падіння? Значить, що російські війська завоювали територію України. Маріонеткове державотворення у Харкові було проголошено українським квазі-державним утворенням - УРСР. Тобто в 1921 році почалась російська окупація України, а створення СРСР було безкарною легітимізацією усіх завойованих більшовиками земель.

Виходить, що до моменту проголошення Незалежності України наша країна була під радянською окупацією, і усі події, що відбувалися за цей період варто розглядати виключно з цієї точки зору.

Термінологічна ідеологічна зашореність зберігається і в більш ранніх періодах. Козаччину московські майстри вдало трансформували в класову боротьбу проти поневолювачів-панів та католицизму як уособлення західного світу. По ходу козакам прописали бажання скорше пасти в ноги російському цареві, бо віра (підстави для цієї маніпуляції були).

Свідоме нівелювання ролі української шляхти в розвитку українських земель - лише зараз з’являються перші кроки в бік відновлення справедливості. Хтось скаже: це що ж, переписувати історію? Ні, не переписувати, а скасовувати раніше переписане, повертати собі своє. Ясна річ, це мають робити фахівці без втручання політики, але це відновлення має стати державним гуманітарним стратегічним інтересом на десятиліття.

Гуманітарним, бо тут поруч постають кілька глобальних напрямків:

Освіта. Від шкільних підручників, до університетських студій - потрібен
тверезий погляд на історію України від перших держав на нашій території і дотепер. Ретельний аналіз історичних "родзинок" регіонів. Волинь, Галичина і Полісся мають розуміти і знати, що Галицько-Волинське князівство та Велике Князівство Литовське - це не просто епізод, а блискуча сторінка історії Європи! Поділля цілком може похизуватися Вишневецькими і численними військовими кампаніями. Подніпров’я в ХХ столітті може пишатися холодноярцями та походами українських армій 1918-21 років.

Разом із фінансуванням історичних досліджень, розкопок та збереження пам’яток держава має створити чіткий план відновлення реальної історичної картини і щороку питати в науковців, що зроблено. А отримані результати максимально пропагувати.

Культура. Тут треба розділити питання культурної спадщини із сучасністю. В першому (музеї-заповідники) треба усвідомити, що не в шароварах кайф. Музей - це не гуртовня пилу на артефактах. Музей має бути шоурумом і доносити минуле максимально зрозумілим для сучасності способом. Відтак на ретроградстві і "руками не чіпати" треба поставити хрест раз і назавжди.

В сучасних творіннях, зокрема, у кіно, держава не має вестися на кліше: ну не ходили козаки в червоних шароварах! Хочемо знімати красиве кіно? Йдемо до істориків і розпитуємо про оригінальні бувальщини, запрошуємо в наукові консультанти, а далі все лишаємо на розсуд митців. Ясна річ, книговидання і кінематограф, котрий популяризує українське (тим більше, історичне), мають отримати режим максимального податкового сприяння - і бізнесу в користь, і пропагування свого буде.

Інформаційна політика. Які важливі битви (події) мають цього року ювілейні дати? А наступного? А ніхто не забув, що зараз триває 100-річчя Першої Світової, в котрій українці брали участь і в російській, і австрійській арміях? А значить, у 1917 році (через два роки!) і далі до 2021 року ми матимемо суцільні 100-річні ювілеї усіх найважливіших, величних, трагічних, епічних подій часів Перших Визвольних Змагань!

Ну і що держава думає з цього приводу робити? Книги? Виставки? Історичні конференції міжнародні? Спеціальні курси в школах і вишах? А в межах декомунізації чи з’явилась у нас десь вулиця Петра Болбочана або Петра Дяченка? А коли буде на державному рівні піднято з минувшини постаті князя Острозького і низки інших діячів, що відзначились як перемогами над московитами, одвічним українським ворогом, так і розбудовою культури, військової справи, чи державності?

А як ми можемо пояснити нинішню чергову війну з Росією, якщо не наголошуємо, що ця війна триває сотні років і ще не закінчувалась? Коли ми віддамо належне нашим кримськотатарським союзникам? Козаки - це ж переважно піше військо, а летюча кіннота - це саме вони. Скільки широкому загалу відомо визначних кримськотатарських полководців?

Жодна із перерахованих позицій не є мегаскладною. Просто треба сісти і
поставити завдання, а потім контролювати його виконання. Що важливо - паралельне виконання. Розписати стратегічний план заходів і пріоритетних тем на 10 років вперед і почати його виконання вже зараз. Кажете, грошей нема? Є. Просто щоразу вони талановито розбазарюються. Навіть не тому, що хтось напилює своє, а тому, що держава не може поставити завдання і дати ресурс тим, хто уявляє що треба робити.

Як наслідок, спроби розумної україноцентричності скочуються до шароварства і совка. 
І тоді раптом виявляється, що Мінфін каже, що музей Революції Гідності - це не загальноукраїнське питання, а місцевої влади Києва, тож по гроші йдіть туди. Тоді раптом виявляється, що Мінкульт (прости Господи) досі не здатен ані на якісне промо країни, ані навіть на підсрачник тому, хто виставив за двері Довженка Гогольфест. Я вже мовчу про такі глобальні штуки, як відцифрування музейних фондів чи здачу в концесію Тараканівського форту, бо перлина європейської фортифікації просто валиться.

Тоді раптом виявиться, що Міносвіти навіть не думало щорічно скликати симпозіум на тему відновлення історичної достовірності, впорядкування (взагалі переформатування пострадянського одоробла НАНУ) і популяризація реальної історії країни. Причому від рівня коміксів для найменших до державного замовлення на вивчення конкретного століття (скажімо, рік присвячений подіям, людям, знахідкам ІХ століття? Так за 15 років можна розставити крапки над "Ї" в усіх українських державах, що існували від Аскольда й Діра і дотепер).

Словом, як ми можемо зрозуміти, за що ми боремося, ким хочемо стати, якщо ми досі не готові чи не хочемо знати, хто ми були? Не ким нас століттями називали і вважали вороги, а ким ми є насправді. Хто ми?

Комментарии

1000

Правила комментирования
Показать больше комментариев
Если Вы хотите вести свой блог на сайте Новое время, напишите, пожалуйста, письмо по адресу: nv-opinion@nv.ua

Мнения ТОП-10

Читайте на НВ style

Последние новости

Подписка на новости
     
Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Все материалы раздела Мнения являются личным мнением пользователей сайта, которые определены как авторы опубликованных материалов. Все материалы упомянутого раздела публикуются от имени соответствующего автора, их содержание, взгляды, мысли не означают согласия Редакции сайта с ними или, что Редакция разделяет и поддерживает такое мнение. Ответственность за соблюдение законодательства в материалах раздела Мнения несут авторы материалов самостоятельно.