28 сентября 2016, среда

Святая неправда

комментировать
Правда буває запізнілою. Коли вже нічого не змінити. Коли брехня в ім'я милосердя залишається останнім діалогом між рідними серцями. «Не сказане лишилось несказанним», - слова Ліни Костенко. Чи ж це не розділяє ще більше за смерть?

Мене вражає, як багато матерів дізнаються, що син воював, одночасно з повідомленням про його героїчну загибель. Ще від часу Небесної Сотні чи не щотижня у сюжетах про останню шану родичі озвучують гіркий подив: він же сказав, що поїхав до дівчини/на сесію/на заробітки/не солдатом, а волонтером.

Мені шкода хлопців, які в цвіті літ вибули зі школи життя. Але ще більше шкода матерів, позбавлених останнього шансу висловити найважливіше, поспілкуватись про головне, як це можливо у випадку смертельної загрози.

Я втрачала рідних людей. Знаю, що це таке. Втім, досі гріє реалізованість почуттів. Досі згадую глибокі душевні розмови перед розлукою розміром в життя. Любов не вмирає і рано чи пізно все одно очиститься від егоїстичного бажання володіти. Та якщо люди були чесними одне з одним, біль втрати відпускає швидше.  

У багатьох з нас у шухлядках пам’яті знайдуться адреналінові пригоди зеленої юності, пустощі зі смертю. Я пригадую, як у 17 років поїхала у свій останній пластовий табір.

Закарпаття. Напівзруйнований Невицький замок. Симпатичний хлопчина, з яким ми втекли і видерлись на вежу, що зсередини виглядала як глибока криниця зі сміттям на дні. Зверху через провалля - по діаметру - лежала балка. Вона була неприкріплена, місцями випалена, місцями просто трухлява.

Мені шкода хлопців, які в цвіті літ вибули зі школи життя. Але ще більше шкода матерів, позбавлених останнього шансу висловити найважливіше, поспілкуватись про головне

І мене переклинило. Я заявила, що нікуди звідти не піду, поки не пройду над прірвою. Кинула виклик хлопчині. Борючись зі страхом, ми кілька хвилин намотували кола. І коли вже напарничок майже уламав мене полишити цю безглузду ідею, я стрибнула на балку та перебігла на інший бік. Це справді був інший бік, бо між нами з тим юнаком пролягла прірва, глибша за підземелля замку. Він не зміг повторити мого «подвигу». До табору ми дійшли мовчки і розійшлись незнайомцями.      

Я згадала цей випадок, а заразом і чимало іншого спонтанного ідіотизму, коли сама стала мамою. Мене кидало в жах від думки, що мої діти теж можуть так легковажити життям, поки я у щасливому невіданні чекатиму їх вдома (з пляцками). А наші нащадки ще ті екстремали, вони цілком варті нас. Син стартував навіть колоритніше.

Маркові – вісім. Ми марно намагаємось вийти з періоду червоного щоденника. Затоплений у першому класі шкільний туалет був лише початком його «томсоєрської» кар’єри. Сварити немає сенсу - він образиться і закриється. Тож ми регочемо над його витівками разом, підбадьорюючи посвятити нас в усі деталі. Після сеансу аморальної солідарності поколінь я незмінно прошу: все було супер, але, рідний, не роби так більше, бо ж вчителі і директор викличуть і виховуватимуть нас з татом, а дуже не хочеться. Марко обіцяє «більше ніколи», і щоразу пауза між витівками довша і довша.

Ми вже зрозуміли, що наш син робитиме чимало дурниць, конфліктуватиме з оточенням і зопалу гриматиме дверима. «Все, що ми можемо – любити його! – сказав після чергового важкого вечора над «домашкою» мій чоловік. -Тим більше, що він по-справжньому нас поважає. Син має знати: з чим би він до нас не прийшов - істерик не буде, і наш хрест – приймати його таким. Лише тоді з роками ми можемо сподіватися, що він нам все розповість перед спланованою поїздкою у небезпеку».

Не кожна може бути як Матір Божа, яка шлях свого сина пройшла поруч з ним, поважаючи його вибір і приймаючи його долю. Але кожній Бог посилає дітей по силах її. Думаю, нам усім до снаги вибудувати нормальну комунікацію з дітьми, коли їхній голос в сім’ї так само важливий, як наш. І бути для великих синів і дрібних синочків (які за природою своєю ризикують більше, ніж доньки) не лише дуже рідною людиною. А дуже рідною людиною, якій її хлопчик може довірити і всі свої хуліганські секрети, і серйозні чоловічі рішення. 

ПОДПИШИТЕСЬ НА РАССЫЛКУ   Юлия Бориско   И ЧИТАЙТЕ ТЕКСТЫ ИЗБРАННЫХ АВТОРОВ КАЖДЫЙ ВЕЧЕР В 21:00
     
Юлия Бориско
Юлия Бориско

Ведущая ТСН Ночь

Другие мнения автора
Если вы нашли ошибку в тексте, выделите ее мышью и нажмите Ctrl+Enter

Комментарии

1000

Правила комментирования
Показать больше комментариев
Если Вы хотите вести свой блог на сайте Новое время, напишите, пожалуйста, письмо по адресу: nv-opinion@nv.ua

Мнения ТОП-10

Читайте на НВ style

Последние новости

Подписка на новости
     
Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Все материалы раздела Мнения являются личным мнением пользователей сайта, которые определены как авторы опубликованных материалов. Все материалы упомянутого раздела публикуются от имени соответствующего автора, их содержание, взгляды, мысли не означают согласия Редакции сайта с ними или, что Редакция разделяет и поддерживает такое мнение. Ответственность за соблюдение законодательства в материалах раздела Мнения несут авторы материалов самостоятельно.