25 ноября 2017, суббота

Нефть, газ и кремлевская корпорация. Почему Украина не пошла по пути России

комментировать
Нами управляет элита «лисов», которые не в состоянии эффективно защитить государство в условиях войны

16 липня виповнюється чверть століття з дня прийняття Верховною Радою УРСР Декларації про державний суверенітет України. 25 років тому цей документ зазвучав прелюдією доленосних змінв історії нашої держави.

Хоча документ засвідчував прагнення до суверенітету держави, у ньому вперше в новітній історії України зазвучав принцип народного суверенітету. Але чому ж навіть тепер, в час революційних змін, ми так рідко згадуємо про  нього? Можливо, тому що наші владні еліти давно узурпували його, а ми до недавніх пір не знаходили в собі сили визнати це?

Частково відповідь прихована у якості самих еліт. Усім відомо, що вона, відверто кажучи, невисока.  Втім, для цього були історичні передумови.    

За радянських часів реальний центр правління знаходився поза межами України. Відповідно, найкращі уми, весь формотворчий елемент української еліти рекрутувався Росією або фізично знищувався. Після розчинення козацької старшини в середовищі російського дворянства український народ позбавився політичної еліти, що значно сповільнювало становлення його державотворчих традицій. Тому в  ХХ столітті українській національній еліті забракло державницького інстинкту у боротьбі з більшовизмом.

Не дивно, що після здобуття незалежності в середовищі колишніх «червоних партайгеноссе» і націонал-демократів не знайшлося сильної руки, здатної направляти процес змін в країні. В умовах  цілковитої економічної та ідеологічної дезорієнтації широких верств населення на початку 90-х організована злочинність відчула, що настав сприятливий момент для входження у владні структури.

Деолігархізація  нагадує міжусобну війну багатіїв, яка ставить під загрозу основи державності

Процес переформатування радянської еліти в умовах становлення національних держав завершився народженням химери, яку вдало описує відома концепція «держави як стаціонарного бандита».  Суть даної концепції зводиться до ототожнення держави з бандою, яка утримує владу над певною територією. Поступово, через проходження обрядів виборчих кампаній, що створюють фасад демократії, первинна банда легалізується вже як раціональна влада.  Населення  в обмін на електоральну підтримку та деякі інші послуги  отримує відносний захист і мінімум громадянських прав.    

Така система може розвиватися в двох напрямках. За першого сценарію «держава-бандит» повністю зачищає контрольовану територію від конкурентів, а її владна еліта замикається  в жорстких корпоративних рамках. Таким шляхом пішла Росія. Сьогодні нам протистоїть  Кремлівська корпорація – концентрований образ сусідньої держави-агресора.

В Україні з її столітніми традиціями демократії і особистого господарювання подібна модель одержавлення суспільства і концентрації влади в руках невеликої групи людей нежиттєздатна. Важливу роль також відіграє відсутність економічного ресурсу, як, наприклад, газу і нафти в Росії, контроль над яким забезпечив би певній фінансово-промисловій групі цілковиту монополію.  Звідси й дві основні відмінності сучасної української еліти від російської. По-перше, значна роль місцевих еліт. По-друге, більш глибока демократизація.

Цей фактор сприяв тому, що кожна електоральна кампанія перетворювалася на битву за контроль над Печерськими пагорбами. Недарма про сучасну українську державу часто говорять як про неофеодальну. При цьому «феодали-олігархи», як правило, не рахувались ні з номінальним «сюзереном-президентом», ні з усім українським народом, а діяли виключно на користь власних бізнес-інтересів (олігархи не вкладали жодної копійки в розвиток та модернізацію промисловості, яку вони успадкували після розвалу СРСР).

Дивлячись через призму останніх подій на сході України, цілком очевидно, що єдиним бенефіціаром такого розвитку була Росія.

Однак Майдан назавжди розірвав попередній суспільний договір українців з владою, який, будучи рудиментом радянської епохи,  ґрунтувався за принципом клієнт-патрон. Разом з тим, наразі суспільство не бачить у владі  того, хто міг би укласти нову угоду. Нинішній президент не має для цього достатніх повноважень. Незважаючи на порівняно високі рейтинги, Порошенко сприймається, як перехідна фігура. 

Суспільство розуміє, що держава зіштовхнулася з найбільшими в своїй історії викликами, найболючіший з яких – війна. Принизливо, що за рахунок війни Порощенко та влада в цілому пояснює невиконання реформ. Така собі індульгенція: війна замінює процес виконання реформ. Натомість ця ж сама корупція - інший фронт війни - надалі залишається в тренді.

Всі «успадковані» корупційні схеми так само, а інколи й у ще більших об’ємах, цементуються корупційними потоками. Боротьба з ними так і не набула системного характеру і частіше нагадує міжвідомчі чвари. Більш того, звинувачення у корупції, як правило, «зависають у повітрі» - ні тобі кримінальної справи, ні відповідальності того, хто дає неправдиві свідчення. Тотальність і безкарність при цьому остаточно  підриває довіру до влади.

Вітчизняна бюрократична машина вже давно перетворилася на ілюстрацію принципу, який сформував американський педагог Пітер Лоуренс: «В ієрархічній системі будь-який працівник піднімається до рівня своєї некомпетентності».

Останнім часом ми також спостерігаємо активізацію діяльності навколо реформи децентралізації. В контексті проблеми еліт варто зауважити, що цей процес повинен враховувати фактор посилення протистояння регіональних політичних акторів і центральної влади в умовах відчутного ослаблення останньої на тлі революційних процесів. Однією з ознак такого торгу є численні складнощі, з якими були прийняті зміни до виборчого законодавства. Місцеві вибори, які незабаром відбудуться, повинні закласти основу очищення влади. Однак загальні тенденції залишають мало надії -  регіональні фінансово-промислові  групи збережуть контроль над місцевими радами.

Відсутнє й системне бачення того, як відлучити олігархічний бізнес від бюджетних потоків і позбавити контролю над цілими управлінськими ланками держави. Деолігархізація  нагадує міжусобну війну багатіїв, яка ставить під загрозу основи державності. Що й говорити, якщо сам Президент замість того, щоб встановити чіткі та прозорі правила гри в олігархічному тераріумі, намагається лише переписати їх на свою користь.   

Підсумовуючи, можна констатувати, що після Майдану не створені умови для так званої циркуляції еліт. Нами, як і раніше, керує еліта «лисиць», які не в змозі ефективно захистити державу в умовах війни. Натомість використовується кожен привід, щоб очорнити в очах українців еліту «левів» і в такий спосіб захистити свої позиції.

Та це не зупинить процесу формування контреліт. В умовах бойових дій на реальному і корупційному фронтах  найбільш активно до нього залучені  громадські активісти, представники волонтерського руху та добровольчі батальйони. Приклади ескалації насилля за участі останніх (нещодавні події в Мукачевому), свідчать про загрозу радикалізації контреліти, що народжувалася на Майдані. Основні причини – відсутність змін у державі та діалогу з суспільством.

Немає єдиної чудодійної формули, за якою можна в мирний еволюційний спосіб розімкнути коло старої еліти і забезпечити її перманентне оновлення. Всі шляхи відомі. Це викорінення корупції, заповнення макроуправлінського вакууму грамотними та принциповими менеджерами на конкурсній основі, впровадження  західних стандартів освіти, прозорі конкурентні вибори, контроль громадянського суспільства.

Майдан став точкою неповернення, на якій закінчились 360 років колоніальної «дружби» з Росією. Розпочато новий відлік. Ми стоїмо лише на початку довгого шляху. Щоб його здолати,  українському суспільству не потрібні нові, засліплені владою і брудними грошима поводирі. На Революції гідності українці повернули собі свій національний суверенітет, але за допомогою «героїв», які прийшли до влади після Майдану, ми можемо його так само стрімко загубити. Питання лише в тому, чи зрозуміють це вчасно наші політичні еліти, і чи потрібна їм справжня квітуча країна.
Читайте срочные новости и самые интересные истории в Viber и Telegram Нового Времени.
ПОДПИШИТЕСЬ НА РАССЫЛКУ   Сергей Бондарчук   И ЧИТАЙТЕ ТЕКСТЫ ИЗБРАННЫХ АВТОРОВ КАЖДЫЙ ВЕЧЕР В 21:00
     
Если вы нашли ошибку в тексте, выделите ее мышью и нажмите Ctrl+Enter

Комментарии

1000

Правила комментирования
Показать больше комментариев
Если Вы хотите вести свой блог на сайте Новое время, напишите, пожалуйста, письмо по адресу: nv-opinion@nv.ua

Мнения ТОП-10

Читайте на НВ style

Последние новости

Подписка на новости
     
Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Все материалы раздела Мнения являются личным мнением пользователей сайта, которые определены как авторы опубликованных материалов. Все материалы упомянутого раздела публикуются от имени соответствующего автора, их содержание, взгляды, мысли не означают согласия Редакции сайта с ними или, что Редакция разделяет и поддерживает такое мнение. Ответственность за соблюдение законодательства в материалах раздела Мнения несут авторы материалов самостоятельно.