4 декабря 2016, воскресенье

Как перестать ненавидеть власть и стать ею

комментировать
Если бы у нас забрали противников, проблемы и все, с чем мы сражаемся, мы не знали бы, что делать дальше

Українська демократія нині надто масштабна, гучна та парадна. Маю на увазі ту, що лунає з уст громадян.

Ми як ті мешканці панельних будинків, перед якими припарковані придбані в кредит автомобілі представницького класу: їм сумно з того, що надійний достаток потребує часу і щоденної рутини, адже жити хочеться тут і зараз та не менш ефектно, ніж сусіди.

На мою думку, біда України не в тому, що вона понад двадцять років жила в авторитаризмі за ширмою демократії, а в тому, що нам не хочеться цю ширму зняти.

Вибігати час від часу за неї героїчно, а ось позбутися її для багатьох може трапиться дуже незручним наслідком - в авторитаризмі стільки опіки та щирих сподівань на людську порядність, що гола демократія та власні ініціативи можуть дуже швидко розчарувати.

У своїй нещодавній і останній в кар’єрі президента промові перед Конгресом, Барак Обама постійно вживав вираз “Сім’ї, що тяжко працюють”, коли говорив про необхідність добробуту для простих людей. Чи вживає наш політикум твердження “Сім’ї, які тяжко працюють, заслуговують більшого”? Ні. Тяжко працює у нас влада, а громадяни заслуговують кращого життя уже за те, що її обрали. Український переклад обамівської фрази був би наступним: “Чесні люди повинні жити достойно”, правда ж? І це дуже разюча відмінність світоглядів.

Зусилля цілого народу сьогодні направлені на захист наявного, так, ніби наша проблема в посяганнях на досягнення, а не у їх відсутності.

Підступність демократії у тому, що в ній Януковича можна назвати хорошим хлопцем і не отримати за це у ніс

Підступність демократії у тому, що в ній Януковича можна назвати хорошим хлопцем і не отримати за це у ніс; можна бути рагулем, покидьком, навіть незгідним із Саакашвілі можна бути. Бо треба бути не правим, а вільним. Тиранія громадської думки, яку в ХІХ ст. в Америці досліджував француз Алексіс де Токвіль, сьогодні в Україні поводитися не стриманіше режиму регіоналів. Перелік виконавців, яких не можна слухати; товарів, які не можна споживати (в їх числі, як відомо, нещодавно була і Кока-кола); політиків, яких не можна підтримувати; фільмів, які не варто переглядати. Хоча мені  не потрапляла  ще до рук історична книга, де нації чи бодай держави відроджувалися з ненависті, як би ефективно остання не гуртувала народ. Вороги та проблеми є завжди й в усіх, але мене не покидає відчуття, що коли б у нас забрати противників, проблеми та все, супроти чого б’ємося, залишиться лише чухати потилицю і думати: а що ж робити тепер?

На сьогодні ми успадкували здоровенний патерналізм в крові, який лише підігрівається обставинами, зокрема складним фінансовим становищем.

Адже що таке патерналізм на практиці? Це залежність. Молодої людини від батьків, адже вони “запихають” в університет, шукають по зв’язках її першу роботу та утримують, оскільки за її першу зарплатню неможливо орендувати власне помешкання та ще й прогодувати юний організм; дружини від чоловіка, адже часто дохід жінки далекий від реального прожиткового мінімуму і стереотипи повертають її більше в сторону сім’ї-дітей, аніж роботи-кар’єри; працівника від керівництва, адже знайшовши хорошу роботу людина буде триматися за неї до останнього та йти на поступки. Ці залежності не є рабськими та часто “Людина Зверху” дуже хороша і порядна. Але саме існування у такій формулі пригнічує власне Я і часами від безсилля штовхає ненавидіти. Незалежності нам бракує не менше, аніж Батьківщині.

Поруч цього, вираз брати владу у власні руки ми сприйняли надто буквально і почали із затишних диванів давати поради міністрам, замість того аби звернути увагу на обшарпаний під’їзд. Цькуємо нардепів за байдужість, а самі не знаємо імені депутата місцевої ради від нашого округу.

Вищезгаданий Токвіль писав, що місцеве самоврядування громадянам дається важко, адже політика державного розмаху набагато цікавіша. Але це нудне самоврядування стосується нашого життя: доріг, місць праці та відпочинку.

Відповідно, нову владу пересічним українцям має дати реформа місцевого самоврядування, його бюджету та повноважень. Хоча нині ця ініціатива з новин звучить більше як реформа сіл, їх громад та старост. На ділі ж децентралізація уже збільшила усі місцеві бюджети на 40%. Якщо раніше депутатська комісія місцевої ради могла хіба плечима знизати й сказати, що ідея ваша хороша, але столиця не додала, то скоро на третього не спихнеш і податки громадян доведеться направляти на їх потреби, в тому числі і їх власні проекти.

Зміна вектору з державництва на себе та свої міста має стати наступним етапом української еволюції. Сорок мільйонів не зможуть одночасно трансформувати Печерські пагорби у прогресивне державне управління. Але ці люди можуть змінювати власні мікрорайони, міста, а з ними й себе. А в кого порядок у хаті й голові, в того немає поганого президента у столиці - цінності уже не ті. Це і буде демократія. В іншому випадку у нас й надалі процвітатиме авторитаризм з дозволом публічно ненавидіти правителя та механізмом зміни його прізвища, але не функцій та методів його наступника.

Комментарии

1000

Правила комментирования
Показать больше комментариев
Если Вы хотите вести свой блог на сайте Новое время, напишите, пожалуйста, письмо по адресу: nv-opinion@nv.ua

Мнения ТОП-10

Читайте на НВ style

Последние новости

Подписка на новости
     
Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Все материалы раздела Мнения являются личным мнением пользователей сайта, которые определены как авторы опубликованных материалов. Все материалы упомянутого раздела публикуются от имени соответствующего автора, их содержание, взгляды, мысли не означают согласия Редакции сайта с ними или, что Редакция разделяет и поддерживает такое мнение. Ответственность за соблюдение законодательства в материалах раздела Мнения несут авторы материалов самостоятельно.